Свого часу ім’я Ніни Остапової, яку називали Петрівським соловейком, було відоме практично кожному жителю нашого району. Не було жодного Будинку культури чи клубу, поля чи тваринницького комплексу, тракторної бригади чи автопарку, де б не звучав її чарівний голос.
Народилася Ніна (у дівоцтві – Миколюк) на Вінниччині, в селі Гавришівці. З дитинства кохалася у пісні, була учасницею шкільної і сільської художньої самодіяльності, тож після школи довго не думала над тим, яку професію обрати – стала студенткою хормейстерського відділення Тульчинського культосвітнього училища.
Хлопчина з нашої Малинівки Юрій Остапов проходив військову службу на батьківщині Ніни. Якось у вихідний день, під час короткострокової відпустки, потрапив на концерт, у якому вона брала участь, і втратив спокій. Після знайомства не міг дочекатися наступного вихідного, а якщо не давали чергової відпустки, то ставала у пригоді споконвічна солдатська «самоволка», аби побачитися з коханою. Тож після демобілізації повернувся додому з Ніною.
Вона стала працювати в районному Будинку культури, Юрій – водієм в районній дирекції кіномережі.
Виявилося, що крім чудового голосу Ніна мала ще й неабиякі організаторські здібності. Упродовж кількох десятків років створила чимало творчих колективів – вокальних ансамблів і хорів, які постійно брали участь в районних і обласних фестивалях та конкурсах, ставали луреатами переможцями і призерами. Та найулюбленішим її дітищем була агітаційно-художня бригада «Обрій». Створила її у 1975 році, а вже через два роки – у 1977-му – «Обрій» виборов почесне звання «самодіяльний народний колектив». З тих пір він був одним з кращих в області у своєму жанрі.
Творчі успіхи Ніни Остапової не залишилися непоміченими, її багато разів відзначали преміями, грамотами, дипломами, мала і державні нагороди. Багато років поспіль Ніна Олександрівна була директором районного Будинку культури, який за рівнем культосвітньої роботи вважався одним із кращих в області. Та сталося так, що надто рано невблаганна хвороба забрала її від нас. Про самовідданість Ніни Остапової, її любов до пісні і до людей говорить той факт, що вже смертельно хворою, перемагаючи біль і слабкість, вона вийшла на сцену, аби востаннє подарувати пісню ветеранам Великої Вітчизняної війни під час святкування Дня Перемоги.
Справу Ніни Остапової продовжила її донька Людмила. Вона отримала від мами у спадок чудовий голос, має гарну виконавську манеру і художній смак. Зі своїми непересічними вокальними даними могла б стати професійною співачкою, бути окрасою будь-якої сцени, але доля склалася так, що нині керує колективом, створеним мамою - театром малих форм (таку назву мають нині колишні агітаційно-художні бригади) «Обрій», вже не раз успішно готувала його до захисту звання «самодіяльний народний». Без участі Людмили Кущ (Остапової) обходиться мало який концерт чи масовий захід. А кілька місяців тому Людмилі Юріївні довелося продовжити ще одну мамину справу – в даний час вона є директором районного Будинку культури, справляється успішно.
Побажаємо ж їй та іншим жінкам і дівчатам, яких більшість серед працівників як районного Будинку культури, так і інших культосвітніх закладів, щастя, здоров’я, кохання, творчих успіхів і добра!
Анатолій РЯБОКОНЬ.
На знімках: Ніна Остапова (фото кінця 1980-х років); Людмила Кущ (Остапова).
