Люба моя нене! Ніколи раніше не писав тобі листів: ні під час навчання в Київському університеті, ні пізніше - коли за покликом долі працював у Чорнобилі та став жити за сотні кілометрів від рідного Петрового!

Однак часи змінились. Сьогодні моя Батьківщина в стані війни, а я - в лавах Збройних Сил України. За незбагненним велінням долі, яким кожен з нас іде по життю, мені довелось змінити свій затишний кабінет наукового інституту на армійську казарму. А загадковий світ досліджень - на вивчення та опанування зброї та бронетехніки. Я розумію, скільки хвилювань та смутку віднедавна оселилось у твоєму серці. Я здогадуюсь, з якими думками ти починаєш кожен свій ранок і з якими лягаєш спати. У світі не існує слів, які б могли заспокоїти маму, коли її дитина на війні. Однак я гадаю, що все буде добре, і твої очі вже не знатимуть сліз, коли я приїду після закінчення війни до рідного двору.

Люба матінко! В часи, коли мені буває важко, я завжди згадую найприємніші моменти свого життя. У моєму минулому найцінніші спомини пов‘язані з нашою сім’єю, батьківським домом та рідним краєм. Згадую, як грав з хлопцями у футбол біля колгоспної комори, як з ними ж бігав до яру випалити перші цигарки, що поцупив у батька. Згадую нашу річку, риболовлю та світанки, які мені довелось там зустрічати. Згадую запах диму осінніх вогнищ, коли спалювали на городі сухе бадилля картоплі. Комусь це може видатись дрібницею... Але для мене це і є яскравими фрагментами спогадів про свою маленьку Батьківщину.

Гадаю, що саме зараз я маю подякувати тобі за спокій та затишок, що ти створила та зберегла в нашій родині. Ти віддавала всю себе, всі свої сили та здоров’я для сім‘ї, для своїх синів. Щиро вдячний тобі за те, що власним прикладом ти виховувала нас в повазі до чесної праці, навчила понад усе цінувати правду. Без цього мені б не вдалося стати тим, ким я є зараз. І без цього захист Батьківщини був би позбавлений глибинного сенсу, оскільки саме наші кохані та мами є найголовнішою цінністю для будь-якого чоловіка.

Тож низько вклоняюсь тобі, моя ріднесенька, а в твоїй особі - і всім мамам Петрівщини, сини яких зараз стали на захист України! Ми всі вас дуже любимо і обов’язково повернемось живими!

Твій син

Сергій Паскевич, старший лейтенант, командир танкового взводу