Волонтерська група з Петрівщини знову підтримала земляків на буремному Сході
16 листопада в черговий раз наша волонтерська група з вантажем від’їхала до воїнів 17-го батальйону, в якому несуть службу найбільше наших земляків. Свого часу ми їх вперше відвідали ще на початку літа. Тоді батальйон дислокувався на південних рубежах нашої країни, які віднедавна також стали для нас вразливими і небезпечними: під Бердянськом, Новою Каховкою, Генічеськом. Наші хлопці з вдячністю прийняли продовольчий вантаж, зібраний земляками, разом з тим попросили зосередити головні зусилля волонтерської допомоги на тих військових підрозділах, що перебувають безпосередньо в зоні бойових дій.
Після того майже на місяць батальйон перевели до Кіровограда (в Канатове), де його доукомплектовували і готували до від’їзду на бойові позиції. Саме тоді ми, на прохання заступника командира батальйону І.М.Шевчука, допомогли бійцям в забезпеченні зимовим обмундируванням: надали теплі берци, бушлати та спідню термобілизну.
І ось тепер уже ми їхали доземляків знову – на нове місце служби на Луганщині, де вони обживали тамтешні місця: будували бліндажі, укриття, створювали хоча б елементарний побутовий комфорт (наскільки це було можливим в польових умовах).
Ще за добу до відправлення ми зрозуміли, що зібраний вантаж не увійде в бус нашого незмінного і найнадійнішого помічника Олександра Нємчика. Тож почали шукати ще один транспортний засіб. Багато хто з перевізниківнам відмовив, побоюючись надсилати машину туди, де йде справжня війна. Дякувати Богові, виручив Микола Дмитрович Головін, надавши бусик з водієм.
За домовленістю, ми двома машинами дібралися до Чугуєва, що за Харковом. Потім другий бусик мав нас там чекати, а ми тим часом «швиденько змоталися» до наших хлопців за Лисичанськ (два блокпости). Там розвантажилися, після чого повернулися і перевантажили решту вантажу з другого бусика. Далі вже побували майже у всіх «гарячих» точках неспокійної Луганщини: в Сватовому, Старобільському, в Щасті, Біловодську, Красноталівці та в інших географічних точках поблизу лінії фронту.
Загалом цього разу ми привезли близько 6 тонн вантажу, у тому числі 7 буржуйок, 2 генератори, 4 бензопили, три десятилітрових казани, тазики, відра, сковороди, миски, ополоники, ножі, сокири, молотки, цвяхи, скоби, 16 стаціонарних акумуляторних ліхтарів, два радіоприймачі, здатні приймати хвилі в FM-діапазоні, поліетиленову плівку, утеплювач, двохсотлітрову діжку, сорокалітровий бідон та багато інших необхідних в побуті речей. А ще - по 50 пар якісних валянків з хутряними утеплювальними вкладками («чуньками»), хутряних рукавиць, ватних штанів з камуфляжним покриттям, яке, як і «чуньки» та рукавиці, шили наші петрівські майстрині. Крім того, у вантажі були теплі ковдри, рушники, подушки, 35 пар в’язаних шкарпеток, теплі шарфи та інший теплий одяг, а ще - машинка для стрижки. І, звичайно ж, їжа.
Іменні передачі надходили також з Кривого Рогу, Олександрії, від батьків воїнів та громад Зеленської, Ганнівської, Богданівської, Петрівської сільських рад.
Спочатку були певні проблеми з м’ясними продуктами, та прийшли на допомогу брати Больботи, які надали тушонку і печиво. Потім ще 115 банок тушонки передали працівники Петрівської селищної ради, 20 банок – учні 10-Б класу Петрівського НВК (класний керівник Л.Шашуба), м’ясні продукти передали з агрофірми «Маріампольська», жителі Луганської сільської ради (сільський голова О.Соботюк), В.Єфремова насмажила котлет, а М.О. Давидовський привіз ціле порося.З сала приготували паштет український, а м’ясо пішло на виготовлення тушонки. Було спечено близько 800 пирогів, 50 хлібин, виготовлено 20 кг ковбаси, три казанки домашньої картоплі, 20 літрів борщу, багато вінегрету, квашеної капусти, салату «олів’є». А ще смажені кури, качки… Усього не перелічити. Багато солодощів, цигарок і т.д. люди принесли нам безпосередньо на базу, або вкинули у скриньку, встановлену в магазині «Оптовичок».
Хлопці нас зустріли радісно, розпитували про новини в Петровому і районі, читали листи, передавали привітання додому. Дуже були раді домашній їжі, яка нагадала про домівку. Не втрималися, щоб відразу не скуштувати чудових червонобоких яблук, наданих І.Горбанцем. Швидко розібрали дитячі малюнки, листи, обереги і «фенічки», за які були дуже вдячні. На жаль, знову не вистачило для всіх прапорів з дитячими надписами. Було багато бажаючих отримати шарф синьо-жовтого кольору. Він дістався Олександру Коцарю, який його відразу ж переможно одягнув на шию. Врешті я пообіцяла, що наступного разу привезу вже більше таких шарфів. З трепетом брали освячені іконки і хрестики, подаровані петрівськими священниками – отцями Дмитрієм і Михайлом.
За місяць, який минув після останньої зустрічі, хлопці змужніли, багато хто відпустив бороди (щоб менше мерзло обличчя), тож нагадували своїм виглядом полярників.
Об’їхали ми сім блок-постів, загалом подолали 1730 км, доїхали аж в район міста Щастя. Наодному з найвіддаленіших блокпостів, поряд з кордоном, де несуть службу А.Яцун і Ю.Резаєв, видно російське місто Волошин. Хлопці, сміючись, показали вбиральню, яку назвали «Привіт Путіну» - побудовану так, що з російського боку можна побачити… голу «дупу». Можливо, жарт цей не дуже шляхетний, але, гадаю, що хлопцям можна його вибачити, адже він є свідченням того, що воїни мають високий бойовий дух і віру в перемогу. Ще одним свідченням оптимізму бійців є те, що всі автомобілі, які нас супроводжували у цій поїздці (автомобілі надали їм волонтери), мають замість державних номерів таблички стандартного розміру з зображенням синьо-жовтого прапора і глузливими написами, які також характеризують «незлим тихим словом» президента сусідньої країни-агресора. На блок-постах, які контролюють автомобільні шляхи, на бетонних блоках з внутрішнього боку наклеєні дитячі малюнки, а з зовнішнього розміщені написи: «Слава Україні» і знову ж таки - вислови на адресу Путіна, які вже стали відомими далеко за межами України. Бачили ми і собача, якому воїни присвоїли ім’я Путін. Кумедно було спостерігати, як, виконуючи команду: «Путін, служи!», воно ставало на задні лапки і піднімало передні. Інша собака – Гільза, завдяки хорошому слуху і зору, замінює бійцям прилад нічного бачення, адже чутливо реагує на будь-який рух чи нечутний для людського вуха шум ще за кількасот метрів до блокпосту. До зразків солдатського фольклору, та тугою за рідними домівками можна віднести те, що водій з позивним «Лєший» назвав свій ЗіЛ «Наташа», а бійці дають імена дружин і подруг своїм автоматам.
Під Щастям довелося побачити реактивний снаряд довжиною 6,5 м, випущений росіянами з установки «Ураган», який чомусь не розірвався.
А ще вразила велика кількість мишей. Для захисту продуктів від них довелося везти 200-літрову герметичну діжку та отруту. У бліндажі, в якому ми ночували, всю ніч не вгавав мишачий писк.
Зима своє бере, вже хлопцям дошкуляють морози. Хоча і є у них буржуйки, та багато серед них застуджених. Тож ми їм привезли ліки, перетерті з цукром калину і лимони, трав’яні збори проти застуди, чаї, зібрані учнями Балахівської ЗШ І-ІІІ ступенів.
На автошляхах нас не раз зупиняли для перевірок, та воїни (здебільшого з батальйонів «Дніпро-2» та «Київська Русь»), побачивши, що ми волонтери, бажали успіху, підказували, як краще проїхати. Ми, у свою чергу, намагалися їх бодай чимось пригостити, адже всі вони – наші рідні захисники.
Вразила агресивна налаштованість проти України місцевого населення. Видно, що люди живуть там відчутно бідніше, ніж у нас – банда Януковича їх добряче грабувала, ще до того, як «Батя» пробрався на загальнодержавний рівень. Та ось парадокс - вони жалкують за попередньою владою. До речі, Янукович ще й досі їх грабує, бо не раз зустрічали автомобілі з зерном, які належать фірмі його сина. Важко зрозуміти – чому нинішня влада не кладе цьому край?
Прикро, що оснащення наших військ далеке від нормального. Немає на озброєнні високоточних приладів, мало тепловізорів. Завдяки тепловізору дозорці вночі спостерігають за переміщенням на кордоні техніки і солдатів. У цьому місці розміщено по 100 російських танків і БТРів. Для захисту від них замало важкого озброєння, хоча командування запевнило, що воно надійде вже найближчим часом. Певним підтвердженням цього є те, що, вже повертаючись додому, зустріли під Старобільськом колону нових танків.
Користуючись нагодою, хочу висловити знову подяку добрим людям за допомогу воїнам. Це керівники СФГ «Роксолана» брати Больботи, керівники ПСП «Зарічне» - батько і син Давидовські, СФГ «Алан» О.М.Жушман та працівники господарства, Луганський сільський голова О.І.Соботюк, Петрівський селищний голова І.Педан та депутати селищної ради, керівник КП «Петрівське» В.О.Висоцький, працівники РУ ЖДУ, учні 10-Б класу Петрівського НВК і їх класний керівник Л.А.Шашуба, вчителька Петрівського НВК О.П.Кіфенко, громади Ганнівської сільської ради (сільський голова - Н.Цапенко), Зеленської сільської ради (сільський голова - І.Беркун), Богданівської сільської ради (сільський голова - Л.Стрижак, заступник голови - С.Самофат). Фінансову допомогу надали І.Мовчан – 2000 грн, В.В.Литовченко – 500 грн, Н.І.Кукіль – 600 грн, а також С.А.Пронь, Т.О.Люта, Д.О. Сулима, М.М.Кислиця, Л.М.Швець, Ю.П.Чвалко. Працівники ЦДЮТ В.О.Бойко, Н.В.Дементьєва, Н.Корж, які залучили членів шкільного парламенту дітей для збирання теплих речей, написання листів, виготовлення оберегів, малюнків тощо. Слід згадати й працівників ДНЗ «Рудана»: О.Т.Тесленко, Л.Л.Когут, Л.Ситник, підприємців Л.М.Новак, С.І.Зуєнко, С.Т.Ткаченко, О.М. Бобик, Т.Ямко, І.Горбанця, працівників газового господарства, які зварили 7 буржуйок, О.Волощенка за наданий газовий балон і посуд, швачок О.М.Назарчук, Л.Л.Самчук, Л.С.Короткову, Т.Глінську, Т.Костенко, Т.Мовчан за теплі шкарпетки – М.Ясковець, Л.Деркач. За смачні котлети В.Єфремову, борщі – І.Щербину, Л.Когут, Л.Ситник, В.Шепильову, приготування картоплі М.В.Лихоусенко, Н.Ф.Ковальову, Т.М.Гречану, Н.М.Супрун, Л.П.Попову, М.В.Педан, А.І.Супрун, О.Д.Тіпунову, Р.І.Демчик., за салати і смажених курей С.М.Больбот, Н.М.Волощенко, І.Завалецьку, за придбання ліків Л.В.Горчеєву, О.Д.Яковенко. Висловлюю також подяку родинам Дорошенків з Зеленого, Сердюків, Чвалків, Дашковських, Пузанових, Канатенків з Петрового, керівнику ПП «Орбіта» В.А.Самофату, волонтерам А.Д.Петровій, О.Чвалко, Л.Скрипник, Н.Зарєзіній, В.В.Реві, М.О. Лаврентьєвій, Ю.Козинець, О.Биковій, Ю.Полтавцю, беззмінному водієві О.Нємчику і його дружині Ірині, помічникові водія Г.В.Рубану, власнику двох «бусів» М.Д.Головіну та його помічнику Сергію. Велика подяка і низький уклін всім кращим синам і донькам нашої рідної землі, тим, хто вболіває за Україну, і допомагає боронити Батьківщину від підступного ворога!
Алла ГОРНІСТОВА, голова районного волонтерського руху.
На знімках: зібрані речі і саморобний плакат з побажаннями перемоги від вихованців Петрівського ЦДЮТ; найпершим гостинцем, що з вдячністю прийняли бійці, стали солодкі червонобокі яблука; одним з найочікуваніших тут вантажів є листи з побажаннями від земляків; записані на диктофон голоси рідних та друзів - учасників АТО – тепер пролунають і в ефірі Петрівського радіомовлення; оформлення блокпостів не залишає сумніву: з почуттям патріотизму і готовністю відстоювати рідну землю – тут все в порядку; привіт землякам від захисників Вітчизни.
