Певне, важко пригадати, коли ще у своїй історії наша українська спільнота була такою об’єднаною, такою згуртованою, як сьогодні. Також, здається, ще ніколи ра-ніше, навіть на зорі нашої державної незалежності, не спостерігалося таких яскравих проявів національного патріотизму як нині, коли ледь не кожен з нас прагне позначити свій душевний стан елементами державної символіки чи традиційного народного вбрання. І, за інших обставин, це все, напевне, мало б неабияк тішити кожного з нас. Однак підстави для втіхи і радості нині повністю нівелюються тією страшною загрозою, перед якою постала наша країна, фактично, лише почавши спинатися на ноги. Адже біда, що прийшла на нашу землю звідтіля, звідки цього майже ніхто не очікував (і як виявилося – дарма!) сьогодні щодоби забирає десятки, а часом і сотні, кращих синів і дочок нашої молодої держави у найпродуктивнішому їх віці. Наш справжній цвіт нації сьогодні кладе свої голови задля того, аби зберегти цю землю для прийдешніх поколінь, для тих, можливо, ще й ненароджених українців, які, маємо надію, більш розсудливо і дбайливо облаштовуватимуть майбутній життєустрій нашої поки що не надто удачливої, але, безумовно, перспективної держави, аніж це вдавалося їх попередникам.
Тож нинішнім найважливішим завданням для кожного з нас є необхідність відстояти єдність і незалежність нашої України, непорушність її кордонів. Комусь випала честь робити це зі зброєю в руках, зустрівши в обличчя озброєні до зубів полчища підступного сусіди. Ми ж, усі решта – маємо підтримати бойовий дух наших захисників доблесною працею в тилу, узявши на озброєння гасло наших батьків і дідів, яке, свого часу, їм також допомогло зупинити і прогнати ненависного агресора: «Усе для фронту, все для перемоги!»
Саме цей лозунг сьогодні й визначає вчинки та дії кожного з нас, адже біда, що прийшла сьогодні в наш дім – це наша спільна біда, тож і долати її мусимо усі разом, зімкнувшись плече в плече і забувши, бодай на цей трагічний період, про якісь свої окремі політичні симпатії та уподобання.
У нашій районці вже неодноразово розповідалося про той вагомий внесок в підтримку Збройних Сил України та інших бойових підрозділів, що стали сьогодні на захист рідної землі, який здійснюють місцеві волонтери. Так група волонтерів, координована головою місцевого волонтерського руху Аллою Павлівною Горністовою, здійснила уже два виїзди до місць дислокації наших воїнів – спочатку в м. Мелітополь, де базуються підрозділи, в яких служить найбільше петрівчан, а остання поїздка відбулася безпосередньо на Донбас, туди, де вже кілька місяців поспіль ведуться жорстокі бойові дії. Волонтери доставили зібрану тут гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, засобів гігієни та найнеобхідніших речей повсякденного вжитку, а також організували збір коштів для придбання бронежилетів та захисного спорядження. Не забули і про моральну підтримку бійців, доставивши зворушливі листи від дошкільнят, школярів та ветеранів, примірники районної газети за останні місяці, прапори Петрівського району.
Дуже вагому роботу по підтримці учасників АТО (точніше, говоритимемо відверто – просто захисників нашої Вітчизни, адже те, що спостерігаємо сьогодні, вже ні за якими критеріями назвати антитерористичною операцією не виходить: відбувається неприхована збройна агресія щодо нашої країни, відверта окупація значної частини її території, про що сьогодні вже відкрито говорять в усьому світі, в усіх міжнародних інституціях), - так от, вагому підтримку наших захисників здійснюють місцеві територіальні громади. Я назву лише кілька цифр, хоча знаю точно, що вони є лише попередніми і, звісно ж, – не повними, адже процес надання матеріальної підтримки армії постійний і безперервний. Так от,за ініціативи депутатів Балахівської селищної ради зібрано 2750 гривень, за сприяння депутатів Богданівської сільської ради – 8500 гривень (на придбання бронежилета для свого земляка), а також велику кількість продуктів харчування і засобів особистої гігієни. Зеленською сільською радою прийнято відповідну програму, згідно з якою для земляків, що захищають Батьківщину, буде придбано захисне спорядження та обмундирування. 2750 гривень зібрали для придбання бронежилета воїнові-землякові депутати Іванівської сільської ради та жителі села, Луганською ж сільською радою прийнято рішення про виділення 20 тис. грн. для воїнів-земляків. Працівниками Малинівської сільської ради та місцевого дитячого дошкільного закладу на підтримку Збройних Сил України перераховано одноденний заробіток, а, крім того, громадою села зібрано 7500 гривень та придбано бронежилет для воїна-земляка. Також одноденний заробіток у фонд підтримки Збройних Сил перерахували працівники Ганнівської сільської ради та дитячого дошкільного закладу, а місцевим населенням зібрано і відправлено в зону ведення бойових дій продукти харчування та засоби особистої гігієни. 700 гривень допомоги зібрано працівниками Іскрівської сільської ради, а місцевими підприємцями-землекористувачами Л.Замулою та Ю.Катрич на придбання засобів захисту для земляків - учасників бойових дій виділено, відповідно, 30 тис. гривень та 2 тис. гривень. На ці ж цілі Чечеліївською сільською радою виділено 6 тис. гривень, а жителями Чечеліївки та Олександрівки, за ініціативи місцевих депутатів, зібрано 23222 гривні. 1580 гривень зібрано жителями Червонокостянтинівської громади, а також велику кількість продуктів харчування. Для придбання бронежилетів землякам 7 тис. гривень зібрали жителі Новостародубської сільської ради, а місцеве ПСП «Зарічне» відправило бійцям 2 тонни макаронних виробів. До речі, цими днями новостародубці також возили гуманітарну допомогу воїнам в зону бойових дій і, гадаю, невдовзі вони про це також детальніше розкажуть читачам районки. Свій одноденний заробіток у фонд підтримки Збройних Сил перерахували і працівники Водянської сільської ради та ДНЗ, жителі ж сіл та приватні підприємці зібрали і передали для відправлення до війська продукти харчування і засоби особистої гігієни. А Йосипівська сільська рада виділила й передала для використання в загальнорайонних заходах 60 тис. гривень на умовах подальшої передачі цих коштів у фонд підтримки Збройних Сил України.
Мені приємно відзначити, що не залишилися осторонь цієї благородної справи й мої колеги-депутати районної ради. Передусім хотіла б відзначити Івана Дмитровича Великого та Володимира Григоровича Деркача: перший зусиллями власного підприємства здійснив ремонт та оснащення кількох БТРів, які передав бойовим підрозділам Збройних Сил, а також організував придбання та передачу нашим бійцям захисного спорядження, тепловізорів, біноклів, оптичних прицілів тощо; інший взагалі є одним з тих, хто чи не найактивніше допомагає волонтерському рухові Петрівщини, підтримуючи його і матеріально, і організаційно, та використовуючи для цього усі ресурсні можливості підпорядкованого підприємства ПСП «Райпольське». Окремо доброго слова заслуговують дії Олександра Григоровича Поворознюка, який надав матеріальну допомогу сім’ям учасників бойових дій на Сході України – жителям Ганнівської сільської ради – по 5 тис. гривень кожній, на загальну суму 60 тис. гривень. А депутати О.В.Тилик, І.П. Данілік, Р.П.Сокол та С.В.Малихін ініціювали збір коштів на своєму підприємстві – Петрівському кар’єрі та ГТЦ-2 – спочатку в розмірі одноденного заробітку (таким чином зібравши понад 52 тис.гривень), а невдовзі, для придбання обмундирування, ще додатково понад 25 тис. гривень (всього, тобто, майже 80 тис. гривень). Власне, коштами армії постійно допомагають чимало установ, підприємств та організацій району, серед яких, зокрема, працівники закладів освіти, охорони здоров’я, підрозділи органів УМВС, працівники Петрівського РЕМ, представники інших установ та організацій. Повірте: в багатьох випадках уже навіть складно вести мову про якісь остаточні конкретні суми, оскільки, наприклад, лише я особисто знаю кількох таких учителів, які з кожної своєї зарплати добровільно перераховують по кілька сотень гривень – і не лише на підтримку армії, а й на лікування та реабілітацію поранених, а також на підтримку тих родин, чиї годувальники загинули на буремному Сході. Причому, особисто знаючи цих людей – навіть не ризикну їх називати, адже вони роблять це за велінням серця і можуть сприйняти демонстративну вдячність за свою доброчинність як своєрідне приниження. І це чудово, що у нас є такі люди, з такою ментальністю. Бо інколи просто боляче стає, коли навіть у наш складний час хтось, бува, намагається ділити: чия підтримка і допомога є більш вагомою, а чия менш… Відверто кажучи, для мене 100 гривень, виділені бабусею-пенсіонеркою зі своєї мізерної пенсії, є не менш значимими, ніж навіть в кілька разів більші суми, передані заможними й успішними підприємцями. Тому що пенсіонерці, очевидно, після сплати обов’язкових комунальних платежів, доведеться ще вирішувати не зовсім просте завдання: як «дотягти» до наступної пенсії, та ще й за не зовсім зрозумілої перспективи щодо того, чим і як обігріватися наступної зими, яка, фактично, вже стоїть на порозі. Тоді як проблеми згаданого підприємця вже зовсім іншого ґатунку, і для більшості з нас просто сміхотворні й незрозумілі.
Що ж, в майбутньому, певне, мусимо всерйоз замислитися й над цим парадоксом, що виник у нашому суспільстві за останні роки, адже такий шалений розкол в матеріальному забезпеченні наших громадян, що ми його отримали за часів державної незалежності, якщо й не прямо зумовив усе те жахіття, яке тепер спостерігаємо на нашому українському Донбасі, то принаймні став суттєвим каталізатором процесів, які, як мовиться, «підлили масла у вогонь», оскільки спровокували за собою і розкол ментальний, внаслідок чого навіть розуміння патріотизму багатьма нашими громадянами в різних регіонах стало поняттям діаметрально протилежного змісту.
Та це все питання, які нам належить вирішувати в майбутньому. А поки що хочу висловити щиру вдячність усім, хто долучився до благородної справи підтримки захисників єдності нашої країни матеріально чи організаційно. Разом з тим, переконана, що допомога Збройним Силам України і усім тим бойовим підрозділам, в складі яких і наші земляки захищають свою Батьківщину – це не разова акція, а постійна, системна і регулярна робота, яка, безумовно, триватиме й надалі, до повної перемоги над агресором та звільнення окупованих ним територій. А відтак ще усі жителі Петрівщини матимуть нагоду долучитися до цієї благородної справи – особистим внеском допомогти нашому війську повернути країні мирне небо над головою. Я ж бажаю кожному з нас, щоб якомога швидше закінчилася ця війна, а усі наші воїни повернулися до своїх родин з перемогою - здоровими і неушкодженими.
Світлана Тилик, голова районної ради.
