Старість – не радість, так говорить народне прислів’я. Тож і для мене уже настав той час, а попри все ще й стан здоров’я часто підводить. І тут уже доводиться викликати швидку допомогу. І, як то кажуть , мовби навмисне, це щоразу трапляється під час зміни фельдшера Олени Олександрівни Кравець.

Так і познайомилась з цією душевною, чуйною людиною. Здається, ще зовсім недавно вона закінчила школу, потім медичне училище і працює фельдшером швидкої допомоги. Уже не один рік працює, а зарекомендувала себе виключно з хорошої сторони.

Самопочуття, а часто і саме життя, залежать від того, наскільки професійні і чуйні серцем медики приїжджають на виклик. Тож, коли сама уже не можу впоратися зі своїм тиском, я звертаюся до людей в білих халатах.

А тут ще й перенесла операцію не із легких. Після лікарні, будучи дома, мушу виконувати призначення лікаря, без якого обійтися неможливо. Я знову звернулася до Олени Олександрівни за допомогою.

І вона, не зважаючи на те, що має роботу, сім’ю, щоденні домашні турботи - щодня, а то і двічі на день приходить робити уколи і всі ті необхідні процедури, що потребувались після операції. Частенько приїздить велосипедом, а буває - і чоловік її підвозить, бо розуміє, що дружина має допомогти хворим.

Оленка настільки душевна, що я вирішила їй подякувати не тільки особисто, а й через газету. Вона - людина щирої душі.

Коли забіжить до хати - завжди усміхнена, весела (таку має вдачу) - здається, ніби свято завітало, радію їй я, дякую, а вона втішає і підбадьорює, робить, бачу, все, щоб мені стало легше. Почекає, коли подіють ліки, проконтролює моє самопочуття. І на кожне моє вибачення заперечує словами: «Не хвилюйтеся – це мій обов’язок допомогти хворому».

Тож хочеться подякувати її батькам за таке виховання доньки, її чоловікові за допомогу і підтримку. Міцного здоров’я Вам, дорогенькі.

Моїй рятівниці дякую за чуйність і теплоту серця, бажаю щастя в особистому житті, сімейного благополуччя, успіхів в роботі. Цінувати кожну дрібку радості, а головне - творити в домі злагоду, бо без цього щастя не може бути. Мирного неба, здоров’я. Побільше б нам усім таких чуйних людей в білих халатах.

Щасливого тобі майбутнього, Оленко!

З повагою пенсіонерка, ветеран праці Варвара Цілинка.