Україна зачекалася змін, що могли б нарешті, бодай на третьому десятку літ державної незалежності, скерувати її курс в напрямку до прогресивної цивілізованої спільноти. І наш народ рішуче налаштований підтримати ці зміни. Справа лише за тим, як безпомилково обрати інструмент для такого руху.
Саме до цих розмірковувань спонукав багатотисячний натовп кіровоградців, що зібрався минулого тижня на головній політичній арені міста – площі Героїв Майдану, аби поспілкуватися з найрейтинговішим кандидатом на найвищу державну посаду – Петром Порошенком. Такої численної аудиторії в обласному центрі не вдавалося збирати свого часу навіть колишній «надії нації», людині, з якою багато хто з нас пов’язував тоді свої сподівання і яка так безславно і бездарно їх не виправдала.
Відтак, переконаний Петро Олексійович, наше суспільство більше ніколи не повинне орієнтуватися на «месію» чи «пророка», а лише, опираючись на власні сили та розум, має створити спільну команду людей з сучасним демократичним мисленням, що вміють і знають, як саме вибороти для своєї країни гідне місце в спільній сім’ї європейських народів, а головне – котрі люблять цю землю і цей народ та готові заради їх розвитку і процвітання віддати усі свої сили та уміння.
З частиною цієї команди Петро Порошенко й прибув на брифінг для представників засобів масової інформації, що відбувся трохи більше ніж за годину до початку зустрічі з кіровоградцями. В особливому представленні гостей немає потреби, адже навряд чи можна знайти когось в Україні, хто не знав би або не визнавав моральними авторитетами нації колишнього віце-прем’єра Уряду України з питань гуманітарної політики Миколу Томенка чи політв’язня уже сучасної пострадянської епохи Юрія Луценка.
Цілком очікувано спілкування з журналістами розпочалося з загальної оцінки поточної політичної ситуації в країні, зокрема й в контексті подій, що відбуваються в східних областях. Саме тому, опираючись на тенденцію, що вказує на цілком реальну можливість обрати Президента уже в першому турі, учасники зустрічі аргументовано доводили, чому було б важливо для держави, аби виборці вчинили саме так. По-перше, уже 26 травня країна отримала б не умовно легітимного, а повноцінного Верховного Головнокомандувача, що мав би усі важелі і підстави рішуче зупинити будь-які прояви тероризму, які сьогодні перманентно спалахують в різних точках південно-східної частини країни. До того ж, уже 26 травня Президент зможе зробити реальні кроки до початку модернізації Збройних Сил України та інших силових структур, розпочати дієві кроки по знищенню корупції в суспільстві, що жахливим спрутом охопила практично усі сфери життєдіяльності нашої держави, визначити і скасувати ті попередні правочинні рішення, які сьогодні перешкоджають наведенню ладу, миру і спокою в Україні.
Не секрет, вважає Петро Порошенко, що останніми роками служба безпеки України, підрозділи МВС та Збройних Сил формувались головним чином у такий спосіб, аби стояти на сторожі режиму, оберігаючи його від власного народу (хоча, як відомо, навіть з цією місією вони не впорались). Стосовно ж здатності «силовиків» протистояти зовнішній агресії або проявам тероризму, усіляко заохочуваним ззовні (що, власне, ми й маємо сьогодні), повністю деморалізовані, зраджені й насичені агентурою північно-східної сусідки бойові спецпідрозділи потребують докорінної реорганізації та концептуальної зміни підходів. Армія, служба безпеки, органи внутрішніх справ жодним чином не повинні фінансуватися по залишковому принципу, а професіям військового чи правоохоронця необхідно усіма силами і засобами повертати втрачений авторитет на рівні не нижчому, ніж це було за радянської доби. І ці кроки на посаді Президента Петро Порошенко також налаштований розпочати невідкладно.
Ще однією з причин сьогоденних негараздів і невдач нашої держави Петро Порошенко вважає те, що з формуванням багатопартійності в Україні керівний склад більшості життєво важливих управлінських структур став формуватися не за ознаками професіоналізму, а за принципом партійних квот. Це зовсім не те, переконаний Петро Олексійович, чого чекають від нас наші виборці, і, звичайно ж, не те, що спроможне вивести країну на провідні конкурентні позиції в світі та об’єднати усе суспільство навколо спільної мети. Разом з тим дуже важливо шукати дотичні точки для такого об’єднання, і найголовнішою з них, безумовно, є безпека громадян. Що слід зробити, аби домогтися відчуття безпеки в суспільстві? Передусім – прибрати озброєних людей з вулиці і сідати за стіл переговорів з усіма, хто має якусь свою окрему думку стосовно характеру розвитку країни, захисту права на працю, захисту права на безпечне існування, захисту від проявів корупції, об’єктивного судового захисту в разі порушення якогось із основоположних прав кожної людини.
Показовим чинником виборчої кампанії Петра Порошенка стало прагнення будь-що провести її чесно, порядно по відношенню як до виборців, так і до колег-конкурентів. Невипадково, коментуючи згодом запитання журналістів щодо не зовсім порядних закидів з боку одного з опонентів, Петро Олексійович запевнив, що жодним чином не збирається відповідати в такому ж ключі. Зокрема й тому, що свого часу лише єдність та згуртованість усіх демократичних сил дозволили вистояти протестному Майдану, не залишивши жодних шансів прибічникам диктатури. Тоді, до речі, на Майдані й з’явилася ініціатива щодо необхідності йти у владу спільною потужною колоною, не орієнтуючись на особистість лідера, а керуючись виключно рейтинговими показниками, які дозволять якомога впевненіше привести до влади згуртовану команду патріотів-однодумців. Тож якщо хтось тепер вирішив, всупереч узятим на себе домовленостям, «потягти ковдру на себе», це зовсім не означає, що команда Порошенка відповідатиме тією ж монетою. Невипадково сьогодні його підтримують яскраві постаті, що входять до різних політичних команд, але котрі мають спільне бачення майбутнього України, як той же Юрій Луценко, лідер руху «Третя Українська Республіка» чи Микола Томенко, народний депутат України від ВО «Батьківщина», голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова. Останній, до речі, нагадав, що ще кілька місяців тому, з огляду на згадувані домовленості, усі вони, зокрема й П.Порошенко, мали намір підтримувати кандидатуру В.Кличка, як найбільш рейтингову на той момент. Втім, буремні події минулої зими вивели в лідери електоральних симпатій саме Петра Порошенка. І якщо уже щодо перспективи загального успіху цієї кандидатури на президентську посаду сумнівів майже немає, то головним завданням команди залишається необхідність переконати тих громадян, хто ще не визначився зі своїми уподобаннями, зробити усе можливе, аби Президента було обрано вже в першому турі.
Наша знекровлена країна не здатна сьогодні віднайти 50 мільйонів для того, щоб одягти і нагодувати власну армію, разом з тим будемо витрачати ще мільярд, аби проводити другий тур? – звернулися до журналістів з риторичним питанням учасники брифінгу. Та ще й зрозуміло, яким зовнішнім тиском супроводжуватиметься підготовка до його проведення, адже очевидно, що до нього навряд чи потрапить хтось із кандидатів, що був би підтриманий Росією.
Отож ми усі знову отримали реальний шанс уже невдовзі кардинально змінити курс нашої країни, вивівши її нарешті на шлях справжньої демократії, народовладдя, поваги до прав кожної особистості, кожного громадянина. І не скористатися знову цим шансом було б вкрай нерозсудливо та навіть злочинно по відношенню до прийдешніх поколінь. Давайте ж пам’ятатимемо про це, прийшовши 25 травня на виборчі дільниці і віддавши свій голос за нову Україну – країну без корупції, диктатури та владного свавілля. Країну, в якій хотілося б жити, працювати, творити, примножуючи її достаток, славу й міжнародний авторитет.
Володимир КІФЕНКО.
