Від початку тих пекельних днів Великої Вітчизняної війни минуло більше семи десятиліть. Не злічити, скільки горя і душевних ран завдала вона людству. Відлуння того жахливого лихоліття і до цього часу не дає спокою десяткам тисяч людей, адже багато їх рідних і близьких загинули, а інші загубилися у вирі війни.
Ця фотокопія часів війни з особистого архіву нашого нині покійного колеги-ветерана Івана Яковича Літвінова була передана до редакції його онукою Валентиною Корнієнко. На ній зафіксовані бойові побратими Петро Клименко, Яків Логвиненко, Олексій Постніков і Микола Цепалін. Фото зроблене у 1944 році, всі вони звільняли від фашистської нечисті наш район. Судячи з прізвищ, це українці і росіяни, котрі разом з воїнами других національностей громили ворога. Тоді основний тягар визвольної боротьби ліг на плечі саме Радянського Союзу.
Дивлячись уважно на обличчя цих молодих бійців, я згадав розповіді живого свідка тих дружніх стосунків, учасника тієї кровопролитної війни Івана Павловича Заудальського. Він пригадує, що коли його щойно призвали до війська, всі новобранці були одягнені в цивільний одяг. У нього на ногах були поношені батькові чоботи. Він стояв з товаришами в шерензі і промовляв слова присяги, затим пролунала команда приготувати бойову позицію (це відбувалося неподалік Знам’янки), і всі вони почали копати окопи. Несподівано до нього підійшов червоноармієць старший за віком, котрий з групою поранених бійців повертався з передової лінії фронту до медчастини. Він подивився на старі Іванові чоботи і зняв з себе ліпші зі словами: «Возьми, братишка, они тебе нужнее». А одного разу він поросив у побратимів олівця написати листа мамі, «А что это такое?» - запитав у нього росіянин Костянтин. «А-а-а, карандаш!», - і всі почали весело сміятися на хвильку забувши про війну і холод. Залишилися у його пам’яті добрі спогади і про свого командира Якова Новікова. Прикро нині ветерану, що політики засіяли між нашими народами ворожнечу. Дійсно, як можна ворогувати, коли наші народи споконвіку поєднують дружні та родинні зв’язки? Проведена сусідньою державою ганебна інформаційна війна з часом логічно переросла у справжній військовий конфлікт, результатом якого є уже десятки втрачених життів. Та набагато більша кількість людей отримала душевні рани, припинивши спілкуватися з рідними та друзями, котрі проживають по різні сторони українсько-російського кордону. Який же гріх беруть на себе керманичі Росії, котрі вже майже не прихованим вторгненням на нашу територію перетворили свою армію на окупаційну, адже увесь світ просто шокований, що такі трагічні події відбуваються між двома донедавна братніми народами.
Сергій АНДРУСЕНКО
