Чорнобиль – це назавжди

Є події, які залишаються в історичній пам’яті людства назавжди. Одними люди пишаються, бо вони стали переломними у розвитку людської цивілізації – великі географічні і наукові відкриття, технологічні прориви тощо. Та, на жаль, люди впродовж багатьох століть пам’ятають і про страшні природні катастрофи, епідемії, війни. Однією з найстрашніших катастроф ХХ століття стала аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року. Деякі її наслідки сьогодні по-справжньому оцінити важко, бо вони мають віддалений характер, тож проявляться у житті наступних поколінь. 

Про те, як і чому це сталося, написано вже сотні, якщо не тисячі, статей, досліджень, наукових праць. Як же це сприймали люди, як їх інформували про аварію і її можливі наслідки ? Прослідкуємо це на прикладі публікацій в «Трудовій славі». 

Про аварію я особисто дізнався вже наступного дня, хоча в ЗМІ про неї ще не повідомляли. Я, як студент-заочник Київського державного інституту культури, за кілька днів до аварії приїхав до столиці на чергову сесію. 27 квітня прийшов на головпоштамт, аби замовити телефонну розмову з дружиною, і був дуже здивований тим, що багато людей намагаються додзвонитися в Прип’ять. Про це місто я раніше і не чув, а тут з розмов між людьми дізнався, що воно поряд з Чорнобильською АЕС і що на станції стався атомний вибух (так тоді говорили люди). 

ЗМІ (а фактично влада) продовжувала грати у мовчанку, лише за кілька днів з’явилися скупі повідомлення про аварію, які супроводжувалися заспокійливою риторикою щодо того, що слід зберігати спокій, наслідки аварії будуть невдовзі ліквідовані. Люди в Києві ставилися до цього по різному. Я кілька разів бачив на вулицях людей в респіраторах і протигазах, але більшість сприймала їх як провокаторів, що сіють безпідставну паніку. 1 травня пройшла масова демонстрація, а за кілька днів – міжнародний веломарафон вулицями міста. Сьогодні, до речі, переважає оцінка цих заходів, як недоречних, а дехто їх називає і злочинними.

В «Трудовій славі», як і в інших подібних виданнях, перша згадка про аварію з’явилася лише 8 травня. Це було повідомлення ТАРС-РАТАУ під назвою «До подій на Чорнобильській АЕС». В ньому говорилося: «Бурхливий прогрес науки і техніки приносить людству не тільки блага, бо шляхи першовідкривачів завжди тернисті. Ні полюс, ні космічні орбіти, ні енергія атома, ні океанські глибини не підкорюються без трагічних втрат.

Про це нагадала аварія на Чорнобильській АЕС, яка болем озвалася в серцях мільйонів людей. Радянський уряд сповістив про те, що трапилося, наш народ, уряди багатьох держав, міжнародні організації. Прес-конференція для радянських та іноземних журналістів, яка відбулася 6 травня в Москві в прес-центрі МЗС СРСР, - логічне продовження лінії на широке інформування громадськості про подію». Далі подавалася кореспонденція РАТАУ про розмову з першим секретарем Київського обкому КПУ Г.І.Ревенком, який повідомив про евакуацію жителів із зони радіаційного забруднення. Завершувався матеріал словами про те, що Київ живе упевненим повнокровним життям, що працюють усі підприємства, як завжди, заповнюються театри і концертні зали, бо радянським людям характерні такі якості, як оптимізм і впевненість у своїх силах. 

Наступна публікація – «Чорнобиль: штаб діє» - з’явилася 15 травня. Процитуємо деякі її рядки: «Чорнобиль: стрункі вулиці, свіжа зелень, клумби. Десятки поливальних машин безперервно миють його дороги, вулиці, площі… пил становить одну з головних небезпек.

Ритм, темп і настроєність усьому, що відбувається тут, задають штаб, урядова комісія.

- Можу вам повідомити, - сказав журналістам заступник голови Ради Міністрів СРСР І.С.Силаєв, - на нинішньому засіданні ми прийшли до висновку, що головну, основну небезпеку усунуто. Якоїсь катастрофи на АЕС, яку «передрікали» деякі західні злостивці, не буде… Коли весь комплекс цих заходів здійсниться, ми підіб’ємо підсумки досліджень, буде прийнято рішення про відновлення роботи Чорнобильської АЕС.»

Ось так – аварія практично ліквідована, а турбота усього світу, який, на відміну від радянських людей, знав справжні її масштаби, це інсинуації злостивців. І ні слова про те, що західні «злостивці» у перші ж дні запропонували технічну допомогу у ліквідації аварії, спеціальну техніку і технології, яких Радянський Союз не мав, поділилися безцінним досвідом лікування променевої хвороби, який допоміг зберегти сотні і тисячі людських життів. Саме «злостивці» внесли левову частку у будівництво першого саркофагу над четвертим блоком станції, що дало можливість припинити витік радіоактивних елементів в атмосферу.

Пізніше риторика стосовно аварії змінилася, її визнали наймасштабнішою техногенною катастрофою в історії людства. Нині відомо, що саме недоречна секретність, приховування катастрофічних масштабів аварії, відверта брехня і цинічне ставлення до ліквідаторів, від яких часто приховували справжні дози опромінення, є причиною того, що кількість людей, які передчасно пішли з життя, стали інвалідами, ще й досі страждають від хвороб, пов’язаних з опроміненням могла б бути значно меншою.

Часи неправди залишилися позаду. Тепер зрозуміло, що Чорнобиль залишиться пересторогою людині від її зарозумілості, самовпевненості, нехтування законами природи. Можливо тільки далекі наші нащадки зможуть остаточно ліквідувати наслідки катастрофи. Та пам’ятатимуть його, допоки існуватиме людська цивілізація.

Анатолій РЯБОКОНЬ.