Україна – держава європейська! Я сподіваюсь на це не лише тому, що наша країна розташована на Європейському континенті, а й тому, що українці прагнуть до Європи, розпочинають її з себе, адже для того, щоб змінити щось навколо, ми маємо спершу змінити себе.
Ми – покоління, що народилося і виросло в СРСР, тож відносимося до вимираючого виду homo soveticus.
Історична довідка: «Нomo soveticus -»радянська людина», мислить себе у відношенні до влади як піддана. До неї вона прив’язана, на неї розраховує, при цьому майже постійно невдоволена цією владою і її критикує. «Радянська людина» - ієрархічна, розуміє, хто начальство, а хто нижче, поменше, і дуже переживає з приводу того, що сама вона - не начальство, але намагається по-начальницьки проявити себе у будь-якій сфері і на будь-якому місці...У відношенні до влади і держави проявляється ще одна важлива якість: «радянська людина» - подвійна. З одного боку, влаштовує свої справи в приватному порядку, і цілком непогано, з іншого - скаржиться увесь час, що їй чогось не додали, що у неї менше, ніж у інших і чим вона заслуговує. Поєднання двох планів - оцінки себе і оцінки інших - важливий механізм адаптації. Звідси третя риса «радянської людини» – вона, людина, пристосовується: щоб вижити, зберегти себе і близьких, хитрує, кривить душею, намагається вигородити себе. І четверта, фундаментальна, характеристика - це людина, яка різко розділяє своїх, ближніх, і інших, чужих. Для неї ближнє коло - той периметр, який вона намагається утримати, оскільки саме там вона може по-справжньому почувати себе людиною, а далеке коло - це те, де вона не може вплинути на ситуацію, там все залежить від зовнішніх сил, її власне життя їй не належить, і зробити його краще вона не в змозі.»
Тож сьогодні ми маємо пишатися, що, незважаючи на свої комплекси і пережитки, ми дали життя новому поколінню українців, у яких уже майже відсутнє «раболєпіє», яке, не рахуючись із наслідками, вийшло в листопаді 2013 року на Майдан, щоб відстояти свій (європейський) вибір, відстояти краще майбутнє для своїх ще не народжених дітей.
30 листопада… Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила. Ці події «розбудили» старше покоління…І закрутилося... Завертілося…Боляче було спостерігати за тими подіями, що розгорталися в центрі столиці. Але це були наші внутрішні поразки і перемоги. Із втечею В.Януковича в усіх з’явилася надія на мирне демократичне життя нашого народу.
Та не так сталося, як гадалося… Хто сподівався, що наш «старший брат» відразу скористається ситуацією і введе свої війська на територію суверенної України, претендуючи на анексію частини наших земель…
Війна… це маленьке слово з п’яти букв, а який жахливий зміст воно несе в собі. Патріотизм чоловіків, що добровольцями йдуть захищати свою землю, і сльози матерів, що проводжають своїх синів до війська, - сьогодні переповнюють Україну.
Зараз в Україні не може бути байдужих людей і Володимирівська школа є яскравим прикладом цього. Учні молодших класів взяли активну участь в конкурсі малюнків «Ми – за мир!». Учні 8 - 11 класів провели конференцію «Ми – проти війни!», на якій були присутні слухачі школи педмайстерності - вчителі історії Петрівського району. Конференція пройшла досить жваво. Школярі з трибуни озвучували своє ставлення до війни в цілому і до ситуації, що склалася в Україні, зокрема. Конференція не залишила байдужим нікого з присутніх. В дискусії, яка виникла в учнівському середовищі, взяли участь і гості. Так Б.В.Циганчук зазначив про важливість єдності українців (особливо в даний період), М.І.Дідик розкрив стратегічні можливості нашої держави, а шкільний психолог М.В.Каценко звернула увагу на психологічний аспект даних подій.
Хто і коли б в нашій країні подумав, що ХХІ століття принесе нам такі випробування? Але ми пам’ятаємо, що кожне нове покоління має свою дорогу. І сьогоднішню дорогу нове покоління України визначило на Майдані. Ми не маємо права йти на шантаж Російської Федерації. Прірву наслідків диктаторського режиму і нинішньої військової агресії Україна має долати в один стрибок, не відкладаючи повне перезавантаження влади «на потім». Ми всі чудово розуміємо, що досвід усіх наших сусідів на західному кордоні - від Прибалтики аж до Болгарії, свідчить про те, що європейські реформи передбачають період важких випробувань для всього населення. Суспільство має пережити важкі часи, які передують позитивові від реформ.
Це – наш історичний шанс. Оксана Забужко написала, що Україні раз на кількасот років відкривається брама часу. І в цю браму треба вскочити, аби вийти з минулого, з кривавої азійської колії, з якої ми хочемо вибратися. Ця брама ніколи не зачиняється, не зібравши ужинку жертв. Ці жертви, на жаль, уже є. Вони вже змастили своєю кров’ю колесо історії.
Життя прекрасне, чи не так?! Але існує таке слово як «ВІЙНА». Що ви відчуваєте, коли чуєте це слово?! Я вам скажу – нічого… У нас всіх з вами закриті очі, ми не знаємо, що таке війна, тому нам все одно ДО ТОГО МОМЕНТУ, ПОКИ ВІЙНА НЕ ВВІРВЕТЬСЯ У НАШІ ДВЕРІ, а тоді вже буде пізно! Тому давайте усі об’єднаємося заради миру.
Неля Дудник, учитель історії Володимирівської ЗШ І-ІІІ ст.
