У селі Чечеліївці Лідія Данилівна Андрусенко дуже шанована людина, адже майже півстоліття навчала та виховувала місцеву дітвору, будучи при цьому багатодітною мамою. Разом з чоловіком Дмитром Яковичем виростили та виховали п’ятьох синів. Минулого року Лідія Данилівна отримала від держави високу нагороду, - їй присвоєно звання «Мати - героїня» з врученням медалі, а вже невдовзі, 2 лютого цього року, багаточисельна родина вітатиме свою матусю, бабусю та прабабусю з дев`яносторічним ювілеєм.
Життя Ліди Білої, котра народилася в Ганнівці у 1924 році, почалося з великих втрат: маму забрала тяжка хвороба, а коханого хлопця - війна. Травень 1945 приніс не лише довгождану Перемогу, а й подарував надію на особисте щастя. Того пам’ятного року Ліда вийшла заміж за гарного хлопця, агронома за освітою Дмитра, а сама диплом вчителя початкових класів здобувала вже заочно.
Початок своєї трудової діяльності завжди згадує із захопленням, адже то були незабутні роки у її молодому житті. Маючи енергійну вдачу та організаторський талант, Лідія Данилівна блискуче справлялася з будь-якою роботою. Пригадує, як були вражені члени обласної освітянської комісії, коли побачили який лад зробила молода вчителька в початковій школі села Жуганка, а такого чудового спортивного майданчика, спорудженого разом із громадою села із розібраного неподалік бліндажа, вони не бачили в жодному навчальному закладі.
Невдовзі Лідію Данилівну перевели до району на посаду інспектора політосвіти, а згодом призначили завідуючою відділу культури, який був щойно організований. Ще довго на новій роботі давалися взнаки труднощі повоєнної пори. Уцілілі сільські клуби на період збирання врожаю використовували під зерносховища, і тоді учасники художньої самодіяльності збиралися для репетицій у власних оселях, відремонтувати районний Будинок культури молоді селища Петрове допомогли працівники військомату. Тоді у цьому закладі культури діяло чимало гуртків, а найчисельнішим був хор, який налічував з півсотні співаків. Коли ж надійшло запрошення взяти участь у фестивалі самодіяльних колективів у обласному центрі, ентузіасти вирішили взимку їхати туди вантажівкою, бо іншого транспорту, звісно ж, не було. Отримали на фестивалі відразу кільки призових міць за окремі номери, як згодом і в місті Києві. Брала активну участь в художній самодіяльності і сама молода керівниця – вона читала вірші та гуморески, співала в хорі.
Товариська вдача та доброзичливість поєднувалися в характері дівчини з вимогливістю, наполегливістю та принциповістю. На той час Ліда була відома в молодіжному середовищу району, тому її було обрано другим секретарем райкому комсомолу. Багато хто тоді пророкував дівчині блискучу кар’єру, але, створивши сім’ю, вона надала перевагу материнству і до самого виходу на пенсію, а також понад десять років після неї працювала сільською вчителькою. На той час Чечеліївська середня школа мала ще й інтернат, де перебували діти з навколишніх сіл. Нами опікувалася Лідія Данилівна як вихователь, поєднуючи цю посаду з роботою в групі продовженого дня. Багато її колишніх учнів згадують чудові книги про пригоди та подорожі, про мужніх воїнів, відважних розвідників, які вони прочитали разом після виконання домашніх завдань.
Більша частина багатодітних матерів - домогосподарки, адже де взяти час, щоб наварити та напрати на велику родину, попорати домашнє господарство і прополоти городи, а у випадку Лідії Данилівни ще й не маючи доньки-помічниці. Та ніхто не пам’ятає, аби вона шкодувала, що має лише синів. В їх родині старші брати завжди наглядали за молодшими, а коли пішли до школи, отримували від мами індивідуальні завдання. Під час літніх канікул, окрім роботи по господарству, кожен з них, без винятку, мав нарвати по відру шипшини, терну та глоду. «В старших класах, - розповідала Лідія Данилівна, – хлопці самі вирішували, коли їм білити в хаті чи копати картоплю». По закінченні школи вибір професії робили теж самостійно.
Лідія Данилівна до цього часу цікавиться подіями в країні та в світі, читає газети, постійно слухає новини по радіо, а на минулорічному святі села, де її вшановували, як найстаршу жительку, розповіла улюблену гумореску. Нині Лідія Данилівна має тринадцять онуків та онучок, дев’ять правнучків. Для них вона є завжди прикладом, як в житті, так і у професійній діяльності, адже більшість мають педагогічну освіту. Та найбільша їй шана, як жінці-матері, котра дійсно гідна звання «Героїня».
Лідія ЗАРЄЗІНА.
