(роздуми ветерана)
Про непростий життєвий шлях та безцінний професійний досвід, який здобув Василь Никанорович Глоба на посаді голови райвиконкому за період з 1966 по 1978 роки, вже розповідалось на сторінках нашої газети 13 серпня 2011 року. Люди старшого віку добре пам’ятають події, які відбувалися в останні роки існування СРСР, адже були не лише їх очевидцями, але й безпосередн-ми учасниками, а от молоді часом важко зорієнтуватися в потоці полярно протилежної інформації. З нагоди відзначення 90-річчя утворення Петрівського району відбулася ще одна наша зустріч з цією поважною на Петрвщині людиною, аби почути його спомини про той складний відрізок часу та роздуми про сьогодення.
В ході спілкування Василь Никанорович згадав добрим словом ретельно сплановані радянські п’ятирічки, самовіддану працю багатьох трудових колективів, керованих партійними, радянськими, профспілковими та комсомольськими активами. Результатами їх спільної діяльності були не лише виконані та перевиконані плани розвитку народного господарства, але й успішний розвиток місцевої інфраструктури. Тоді у кожному селі, згадує ветеран, будувалися виробничі і соціальні об’єкти, житло. З кожним роком зростала матеріально-технічна база кожного господарства, нарощувався їх потенціал, що в кінцевому результаті позначилося на високому рості продуктивності праці.
Найкращі показники тоді були у радгоспів «Маріампольський», «П”ятихатський», «Петрівський» та у багатьох колгоспів. Тоді тваринництво у районі не вважалося збитковим, тож цю галузь розвивали у кожному господарстві. Для прикладу, лише у спецгоспі імені Чкалова, що був в Новому Стародубі, утримувалося 30-35 тисяч свиней, а у колгоспі «Перше травня» - до 10 тисяч ВРХ, приблизно скільки ж овець у колгоспі імені ХХ партз”їзду і радгоспі Петрівський, розвивалося птахівництво, садівництво та овочівництво.
Радіє Василь Никанорович з того, що наш район вже сягнув такого поважного віку, але ж пригадує - був час, коли міг район зовсім зникнути. Та все вирішилось на краще, більше того - до нас доєдналися кілька сіл Новопразького, Долинського та Новгородківського районів.
Робочий час тодішнього голови виконкому Василя Никаноровича Глоби тривав від світанку до пізньої ночі. Інколи його «Уазик» за день пробігав до трьохсот кілометрів. Надходило безліч розпоряджень та директив вищестоящих органів, вказівки були спрямовані на виконання рішень з’їздів та пленумів КПРС, і про їх виконання доводилося доповідати «під козирьок». Звичайно, доходило і до ситуацій, коли необдумані вказівки заважали у виробничому процесі, тож районній ланці керівництва завжди працювалося складно.
Василь Никанорович пригадав і другий випадок, коли знову нависла загроза зникнення району. Це вже було в середині 70-х років і пов’язувалося з відкриттям Петрівського залізорудного кар’єру. Район планували поділити між двома сусідніми областями – Дніпропетровською та Кіровоградською. Та фортуна знову залишилася на нашому боці. Паралельно з розробкою двох залізорудних кар’єрів стрімко велося будівництво житла та соціальних об’єктів, багато мешканців сіл району отримали тоді робочі місця та нові квартири.
Висловив свою думку ветеран і про реформування у сільському господарстві та розпаювання землі і майна. Цей крок, вважає він, був передчасним, адже і донині не існує досконалої законодавчої бази щодо ринку землі, яка потрапляє інколи до рук не зовсім сумлінних господарів. Орендарі та власники землі у погоні за прибутками не повинні забувати, що вона, за великим рахунком, усе ж є всенародним багатством, хоч і працює сьогодні, переважно, лише на окремі родини, тож слід постійно турбуватися про її родючість, а головне не допустити, щоб її скупили іноземці, адже втрата земель сільськогосподарського призначення державою може становити загрозу її суверенітету.
Сергій АНДРУСЕНКО.
На знімках: під час відзначення Дня місцевого самоврядування кілька років тому; Григорій Шишкін, Леонід Дейнека, Броніслав Захарченко, Володимир Шевченко, Василь Глоба, Степан Верічєв, Олександра Куліш та Микола Обертас - представники активу району (кінець 70 років); група нагороджених урядовими нагородами передовиків сільгоспвиробництва разом з першим секретарем райкому партії Броніславом Захарченком, Героєм Соціалістичної праці Микитою Матяшем та другим секретарем райкому партії Леонідом Дейнекою (1980 рік); на районному зльоті доярок-тритисячниць досвідом ділиться оператор машинного доїння тодішнього радгоспу «Маріампольський», орденоносець Лідія Вірченко.
