Минулої суботи вся Україна, а також майже 50 країн світу, які визнали голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, вшановували пам’ять мільйонів замучених страшною голодною смертю українців. Найжахливішим є те, що на голодну смерть прирекли хліборобів, адже саме селян загинуло найбільше. 

Відкрийтесь, небеса, зійдіть на землю
Всі українські села, присілки та хутори.
Повстаньте всі, кому сказали: «Вмри!».
Засяйте над планетою, невинні душі,
Зійдіть на води й суші!
Збудуйте пам’яті невигасний собор.
Це 22-й рік, це 32-й рік, це 33-й рік, це 46-й рік…
Голодомор, голодомор, голодомор.

Такими словами ведучої в супроводі славетного траурного «Реквієму» Моцарта розпочався у райцентрі багатолюдний скорботний мітинг, присвячений 70-м роковинам найбільшої трагедії українського народу. 

Голова райдержадміністрації Т.Сакара, звертаючись до присутніх, зазначила, що більше 500 петрівчан, а загалом же - мільйони людей, які загинули у ті страшні роки, це ще й мільйони наступних поколінь українців, які не народилися, і які сьогодні могли б бути серед нас. 

Голова районної ради С.Тилик нагадала, що у 1932-1933 роках загинуло більше українців, ніж за роки Другої Світової війни. Більшовицький уряд на чолі зі Сталіним планував взагалі знищити Україну, виселивши українців до Сибіру та в інші регіони Радянського Союзу, але це завдання виявилося непосильним. Історія не терпить забуття, тому це слід пам’ятати.

Настоятель Свято-Покровської церкви селища Петрового ієрей Д.Городецький нагадав про найбільше багатство України – хліб. Діти змалечку повинні цінувати його, знати, що шматочок хліба - найпростіша їжа, яку ми вживаємо щодня, у роки голодомору вважався  царською трапезою. 

- Ми всі одного роду, ми всі єдині у Хресті, тож молімо Господа, щоб завжди дарував нам хліб, щоб дав нам владу, яка б діяла у відповідності до Божих заповідей, турбувалася про свій народ, – підсумував отець Дмитрій.

Учасники мітингу схилили голови, вшанувавши жертви голодомору хвилиною мовчання. На завершення жалобного заходу вони поклали квіти і запалені свічки до підніжжя пам’ятного знаку. Запалені свічки, як символ вшанування загиблих, виднілися цього вечора і у вікнах багатьох осель петрівчан.

Анатолій РЯБОКОНЬ