До 70-річчя визволення України від фашистських загарбників
Недайводи - сусіднє з Іскрівкою село Криворізького району. Розділяє їх лише декілька кілометрів. Гарне село.
Влітку потопає в зелені садів, акацій, кленів та бузків. З попелу і руїн підняли його працелюбні жителі - у буквальному розумінні слова, адже в роки війни село було зруйноване вщент.
... Того вересневого дня 1970 року селяни жили звичайним життям: на вечірнє доїння сходилися доярки, з поля поспішали додому рільники. Трактор з плугом ішов трасою майбутнього польового шляху. Час від часу тракторист озирався назад і чергової оглядки помітив, що зблиснуло щось на свіжій скибі чорнозему. Хоч дуже поспішав, але зупинив дизеля: цікавість взяла гору. Торкнувся грудки землі і в долоню випала медаль «20 років ВСЧА». Осунулась земля і він побачив орден Червоного Прапора. Почав розгрібати землю і знайшов ще один такий орден, потім ще... Гукнув людей, збіглися доярки, механізатори. Взялися розкопувати місце і побачили останки військового, зотлілий планшет, у ньому фото: двоє з хлопчиком. Була у планшеті і газета.
Звістка про знахідку схвилювала недайводців й іскрівчан і поставила важливе запитання: таємницю чийого горя зберігала земля? Знайдені нагороди і документи надіслали до Москви. Незабаром звідти надійшло повідомлення: нагороди належать начальникові політвідділу 37-ї армії полковнику Миколі Васильовичу Ємельянову.
Хто ж він? Що з ним сталося? Ветерани армії, які приїздили в Іскрівку з нагоди 9 травня, тепло і щиро розповідали про комісара. Винахідливий, сміливий. Учасник боїв за Новоросійськ і Краснодар, на Курській дузі. На посаді начальника політвідділу армії пройшов з військами Лівобережжям України, форсував Дніпро, звільняв міста і села Правобережжя, дійшов до Криворіжжя.
У ніч на 31 жовтня 1943 року полковник одержав завдання побувати на фланзі армії, на який ворог безперервно обрушував атаки з наростаючою силою, кидав у бій свіжі танкові армії. Однак фашисти не пройшли, а М.В. Ємельянов до штабу не повернувся. Через день противник передавав по лінії фронту: «Рус, здавайс! Полковник Ємельянов у нас». Не повірили в це солдаги і шукали комісара у ставках, річці, по кручах. Бо любили його, хвилювались за нього і його сім’ю. 10 січня 1944 року сім’я в Саратові одержала повідомлення, що Микола Васильович пропав безвісти у боях біля села Недайводи Криворізького району Дніпропетровської області.
І почались для його сім’ї чорні дні. Командування вирішило, що Ємельянов потрапив у полон. Як жилось Ганні Семенівні з єдиним сином - одній їй відомо. З допомогою тих, хто знав чоловіка, добралась до сестри у Харківську область. А сестрин чоловік повернувся з війни тяжко хворий і шестеро дітей малих. Так і жила. Син Владлен дуже добре вчився. Ось він уже старший лейтенант, бойовий льотчик, дуже переживає за бать-ка.
Пошук триває - допомагають ветерани війни, які знали Миколу Васильовича. Ганна Семенівна поїхала до Л.І. Брежнєва, аби теж посприяв, адже раніше з її чоловіком дружили. Та де там - не захотів і говорити! Син загинув у В’єтнамі при виконанні навчального завдання.
Де б не була, як їй не жилося, а зберегла листи до неї і сина. Їх не можна читати без сліз. Писав через кожен день, повторюючи: воюю так, що вам за мене не буде соромно. З листів постає людина великої духовної сили, ідейних переконань, люблячий батько і ніжний чоловік.
Біля Недайвод, край шляху, рукотворний курган. На вершині - меморіальна дошка, що засвідчує: тут зустрів смерть начальник політ-відділу 37-ї армії полковник Ємельянов Микола Васильович. На Криворіжжі його ім’я носить одна з вулиць. У Недайводах теж є така вулиця, а у краєзнавчому музеї про нього створений окремий стенд. Штаб 37-ї армії генерала Шарохіна містився в Ганнівці. Звідти він і виїхав назустріч смерті.
На одній із військових нарад командарм П.Шарохін сказав, що за Недайводи загинуло 17 тисяч воїнів. Невипадково там і досі знаходять то записку в патроні, то інші сліди війни.
Ганні Семенівні допомогли перевезти труну із сином з В’єтнаму, поховали в Харкові. Обеліск чорний поставили. Дали вчительці на схилі літ, коли все з’ясувалося, однокімнатну квартиру. Допомогли з меблями, бо ж скільки потім і пошуковців, і журналістів, і учителів до неї приїздили. Вдову полковника теж запрошували одночасно у кілька міст, а вона, старенька, тяжко хвора збирала свої сили, аби приїхати в Недайводи, посидіти біля того кургану...
Ми з нею листувалися. Г.С. Ємельянова подарувала сільському музеєві кілька експонатів. На жаль, вона вже померла.
Єванжеліна КУЛЬШЕНКО.
с. Іскрівка.
На музейному знімку: однополчани біля пам’ятного знака полковнику М.В. Ємельянову в с. Недайводи.
