До Дня автомобіліста та дорожника

Важко уявити собі сучасне життя, господарську діяльність та побут кожної людини без автомобільного транспорту. У цій важливій сфері економіки трудиться численна армія професіоналів, праця яких багато в чому визначає функціонування всіх галузей господарства району, життєдіяльність населених пунктів.

Автомобіліст – професія особлива, зі своєю романтикою, своїми традицією, характером та укладом. Недарма в народі про неї складено стільки пісень та історій. Це дуже напружена, і в той же час, почесна праця, що вимагає високої фізичної та емоційної самовіддачі, професіоналізму, таланту. Саме серед автомобілістів такі поняття як взаємовиручка, «відчуття ліктя» мають особливе значення.

Недаремно це свято святкують посеред осені – під кінець року, бо з настанням несприятливих погодних умов інтенсивні роботи на дорогах припиняються, і дорожники та автомобілісти підбивають підсумки своєї роботи.

Петрівчанка Лідія Меделян присвятила своє життя дорожній справі, а її чоловік Юрій – шоферській. Тож завжди поряд в одному колективі святкували своє професійне свято. Ось що вона згадує про ті часи: 

- Склалося так, що ми з чоловіком працювали в одній  галузі, я – в дорожньому відділі, а він – в автомобільному парку, яким керував І.Т. Стулій. Це був справжній лідер у колективі – добрий господарник та організатор, якого всі поважали. Колектив добре працював, постійно перевиконував планові показники, у трудовій та фінансовій дисципліні було все на належному рівні, працівники мали достойну заробітну плату, тож і відпочивати вміли гарно. Тут були свої затійники, музиканти, танцюристи та співаки.

Високими показниками в роботі зустрічали свято трудівники райоб’єднань «Сільгосптехніка», «Сільгоспхімія» та колективи автомобілістів організацій, колгоспів та радгоспів, які своєю працею вносили левову частку для покращення добробуту жителів району. Тодішній керівник сільгосптехніки Г.Д. Оришака вмів згуртовувати колектив не лише на виконання доведених планів, але й організовував роботу гуртків художньої самодіяльності, які з успіхом давали концерти в червоному кутку організації та в районному Будинку культури. Хор об’єднання неодноразово займав призові місця на обласній сцені, захищаючи честь району. У всьому йому допомагала його дружина. Їх всі поважали й любили. В той час для працівників організації було збудовано чимало квартир, а територію навкруг благоустроєно.

Колективи районної шляхової дільниці та «Міжколгоспбуду» мали також значні здобутки у праці. Будувалися дороги з твердим покриттям обласного, районного та місцевого значення. Щорічно розширювалася їх мережа, з’єднуючи села з райцентром. Керівники райавтодору П.Ф. Бардашов, М.І. Завітневич, К.Д.Сім’ян та «Міжколгоспшляхбуду» – І.В. Шерстюк і П.В. Ткаченко щорічно здавали в експлуатацію по 5-10 км нових доріг з різним типом покриття, а ще систематично ремонтувалися попсовані ділянки. Окрім того, цими колективами було збудовано добротні матеріально-технічні бази, де були створені всі необхідні виробничо-побутові умови, підтримувався належний благоустрій. В районі збудували свій асфальтно-бетонний завод.

Слід сказати, що успішній роботі дорожніх організацій тоді активно сприяла районна влада – голови райвиконкому Я.Я. Григоренко, В.Н.Глоба та Ю.М. Бабенко. В період їх керівництва в районі зводились житлові будинки, сільські Будинки культури та клуби, проведено реконструкцію районного Будинку культури, зводилися нові корпуси райлікарні.

За добру роботу працівники відзначалися преміями, туристичними поїздками територією СРСР і навіть за кордон, їх фото заносилися на районну Дошку пошани. Туди заносилося і моє фото, а також мені випала можливість  двічі побувати за кордоном. Добрий труд добре стимулювався - хотілося працювати ще краще.

Профспілкові організації в колективних договорах планували для робітників та інженерно-технічного складу, крім надання житла, місця в дитсадках, виділення будматеріалів для забудовників, автотранспорту, палива тощо.

Прикро, що за останні роки вже немає ні профспілок, які захищали трудовий люд, ні міжколгоспбуду, який пильно стежив за дорогами.

Сьогодні дорожникам, схоже, з різних причин стало значно складніше виконувати покладені на них обов’язки. Ось уже другий рік не виходить довести до тями об’їзну дорогу у Петровому. Колись збудовані добротні мости через Інгулець, фактично, усі покинуті напризволяще: позбивані перила, не очищаються водостічні колодязі, не ремонтується проїжджа частина. Майже всі дороги набули критичного стану і потребують капітальних ремонтів. Не радує око і стан придорожних смуг, засмічених поростю акації. А який уже жахливий стан дороги Петрове – Червонокостянтинівка, яку реконструювали відносно недавно, але з грубим  порушенням всяких норм і правил (не було витримано норму товщини асфальту, який було укладено на холодну мокру основу)! Протягом низки років райавтодор спроможний займатися лише ямковими ремонтами та й то не завжди кращим чином. Що буде далі з дорогами, які ми будували, тепер гірко подумати - аж серце болить! Залишається лише сподіватися, що у майбутньому настануть кращі часи. Хоча, нам, пенсіонерам, мабуть, вже не дочекатися гарних доріг та тротуарів.

І все ж користуючись нагодою, хочу щиро привітати всіх автомобілістів і дорожників району з професійним святом. Сімейного благополуччя та міцного здоров’я вам, дорогі колеги!

Спілкувалася Валентина РЯБОКОНЬ.

На знімках: колективи автопарку та Міжколгоспбуду на одному з державних свят