Розповідав нам фронтовик

про ті події в сорок п’ятім,

як фронт в Петрівщину проник,

фашиста громлячи завзято.

Під Баштино спинився фронт,

казали – йдуть бої місцеві,

десь бив скажено фріца дот,

у ці осінні дні жовтневі.

В район вернувся військкомат,

чоловіків беруть в солдати,

більшість зачислили в штрафбат

і стали їх в атаку гнати.

Ці, не обстріляні бійці -

лиш, на п’ятьох одна гвинтівка,

та уніформа, мов в старців,

і допотопна трьохлінійка.

У спину диха кулемет,

а спереду фашист стріляє.

НКВДист кричить: «Вперед!»,

а то пристрелить обіцяє.

Стільки їх бідних полягло

за землю нашого району

- сотні за звільнене село,

загнаних у пристрільну зону.

Прийдіть до їхньої могили,

де прізвища стоять на плитах,

усіх їх восени убили,

у всіх, лиш 43-й рік набито.

Тож вклонимось отим бійцям,

у вічність, що пройшли дорогу.

Вічний вогонь би треба Вам,

та помолитись за Вас Богу.

А тричі дяка, хто дожив.

й зустрів священну Перемогу,

бо він повагу заслужив

і радість, що ще носять ноги.

Їм би увагу всім від влади,

й добробут той, що має фріц.

Ім дім би гарний не завадив,

та щоб зробилось все це - «бліц».