З історії нагородження

Орденом «Перемога» нагороджувався вищий командний склад Червоної Армії за успішне проведення бойових операцій в масштабі одного або декількох фронтів, в результаті яких фронтова обстановка мінялася на користь Червоної Армії. 10 квітня 1944 р. стали відомі імена трьох перших кавалерів ордена «Перемога». Володарем знаку № 1 став командувач 1-м Українським фронтом, маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков. Знак № 2 отримав начальник Генерального штабу, маршал Радянського Союзу А.М. Васілєвський. Орденом «Перемога» № 3 був нагороджений Верховний Головнокомандуючий, маршал Радянського Союзу І.В. Сталін. Всі ці нагороди вручалися за звільнення Правобережної України. Орден «Перемога» — найкрасивіший і найбільший за розмірами орден СРСР: відстань між променями зірки — 72 мм.

Основа ордена — зірка і промені, що розходяться, які виконані з платини. У промені зірки вставлені крупні рубіни, обрамлені діамантами. У промені, що розходяться, також вставлені діаманти; всього на ордені їх 170 загальною масою 16 карат. У центрі зірки — блакитний емалевий круг із золотими зображеннями Спаської башти, будівлі Сенату і мавзолею В.І. Леніна, а також лаврової і дубової гілок. У зірку Спаської башти вставлений рубін, між листям гілок — дрібні діаманти. У нижній частині круга — червона емалева стрічка з написом «ПЕРЕМОГА», у верхній частині круга — напис «СРСР»; обидва написи виконано білими емалевими буквами. Орден кріпили до одягу за допомогою штифта і носили на лівій, а не на правій стороні грудей, на відміну від решти орденів з штифтовим кріпленням. Розміщувався він нижче за всі ордени і медалі (це теж виняток — вищі ордени, зазвичай, носять вище від інших). Стрічка ордена мала ширину 46 мм, а не 24 мм, як у решти нагород. Колір стрічки — червоний в центрі, а по краях — смуги зеленого, синього, бордового, блакитного, оранжевого, чорного кольору. Планку із стрічкою ордена «Перемога» носили на мундирі на 1 см вище за планки решти всіх нагород. За весь час існування ордена 20 його екземплярів були вручені 17 воєначальникам. 30 березня 1945 р. кавалерами ордена стали командувач 2-м Білоруським фронтом, маршал Радянського Союзу К.К. Рокоссовський за звільнення Польщі, командувач 1-м Українським фронтом, маршал Радянського Союза І.С. Конєв за звільнення Польщі і форсування Одеру. 26 квітня список нагороджених поповнився ще двома іменами — командувача 2-м Українським фронтом, маршала Радянського Союзу Р.Я. Маліновського і командувача 3-м Українським фронтом, маршала Радянського Союзу Ф.І. Толбухіна. Обидва були нагороджені за звільнення Угорщини і Австрії. 31 травня кавалером ордена став командувач Ленінградським фронтом, маршал Радянського Союзу Л.А. Говоров — за звільнення Естонії. Тим же указом командувач 1-м Білоруським фронтом, маршал Радянського Союза Г.К. Жуков і командувач 3-м Білоруським фронтом маршал Радянського Союза А.М. Васілєвський були нагороджені орденом «Перемога» повторно: перший — за узяття Берліна, другий — за узяття Кенігсберга і звільнення Східної Пруссії. 4 червня орденом«Перемога» нагородили двох «московських» воєначальників: представника Ставки Верховного Головнокомандуючого, маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко, який напередодні війни був наркомом оборони СРСР, і начальника Генерального штабу, генерала армії А.І. Антонова - єдиного кавалера ордена «Перемога», що не мав маршальського звання. Обидва вони були удостоєні вищого військового ордена за планування бойових операцій і координацію дій фронтів у період війни. Указом від 26 червня 1945 р. орденом «Перемога» був повторно нагороджений І.В. Сталін (того дня він став Героєм Радянського Союзу, а на наступний — Генералісимусом Радянського Союзу). За підсумками війни з Японією кавалером ордена «Перемога» став командувач Далекосхідним фронтом, маршал Радянського Союзу К.А. Мерецков. Таким чином, ордена «Перемога» в СРСР було удостоєно 10 маршалів Радянського Союзу (троє з них двічі) і генерала армії. У 1945 р. кавалерами ордена стали 5 іноземних громадян: Верховний Головнокомандуючий Народно-визвольною армією Югославії, маршал Іосип Броз Тіто; Верховний Головнокомандуючий Війська Польського (на території СРСР) Маршал Польщі Міхал Роляжімерський; Верховний Головнокомандуючий союзними експедиційними збройними силами в Західній Європі, генерал армії Дуайт Девід Ейзенхауер (США); командувач групою союзних армій в Західній Європі, фельдмаршал Бернард Лоу Монтгомері (Великобританія); король Румунії Міхай 1 (після скидання в Румунії фашистського режиму Антонеску війська Міхая 1 воювали на стороні союзників). На цьому нагородження припинилися, і орден «Перемога» став надбанням історії. Але через тридцять з гаком років після війни з’явився ще один, сімнадцятий кавалер ордена: 20 лютого 1978 р., напередодні 60-річчя Радянської Армії і Військово-морського Флоту, цей орден отримав Генеральний Секретар ЦК КПСС Л.І. Брежнєв. Хоча він носив звання Маршала Радянського Союзу і займав пост Голови Ради Оборони СРСР, його «діяння» ніяк не відповідали Статусу ордена «Перемога». Це один з найбільш рідкісних орденів в світі. Сьогодні у живих не залишилося жодного кавалера ордена «Перемога». Тепер копію ордена можна побачити на мундирі маршала К.К. Рокоссовського в музеї Радянської Армії, а його оригінал — в кремлівському Алмазному фонді.