Добрий слід на рідній землі
Третього червня цього року минув рік, як немає з нами ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій Панченка Олександра Лук’яновича, 1921 року народження, уродженця с. Ганнівки.
Олександр Лук’янович після закінчення школи вступив до фабрично-заводської школи за спеціальністю «слюсар-механік». Працював на транспорті по ремонту вагонів.
Велику Вітчизняну війну розпочав у 10-ій Гвардійській Червонопрапорній дивізії. Звільняв Криворіжжя, Лозоватку, Новий Буг, Кіровоград, Первомайськ, Вознесенськ. Після навчання у сержантській школі був розвідником в розвідбатальйоні, пройшов з боями Бессарабію, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину на 2 і 3 Українських фронтах.
Після перемоги над Німеччиною був направлений на Забайкальський фронт під командуванням маршала Малиновського, звільняв Порт-Артур.
По закінченні японської війни брав участь у демонтажі електростанції в порту Дальній.
В період війни нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За взяття Праги», «За перемогу над Японією», «Медаллю Жукова». Мав 10 ювілейних медалей, орден «Вітчизняної війни ІІ ступеня», орден «За мужність ІІІ ступеня», багатьма грамотами за взяття міст.
З 1947 року 24 роки працював у галузі геології та на Криворізькому північному гірничо-збагачувальному комбінаті по ремонту обладнання для обробки гірничих порід. Нагороджений багатьма грамотами за сумлінну працю, був занесений на Дошку пошани, мав медалі переможця соцзмагань, Ветерана праці, часто отримував премії. За 40 років робочого стажу не мав жодного прогулу.
Разом з тим більшу частину життя Олександр Лук’янович прожив у Ганнівці. Там познайомився із молодою вчителькою географії і німецької мови Ніною Панасівною Ісаєнко. Згодом вони побралися, народили і виховали двох прекрасних дітей - Зою та Анатолія, дали їм путівку в життя.
Діти, як і Ніна Панасівна, стали педагогами. Династію продовжили також зять Віктор та невістка Ольга, а потім онуки - Олександр та Наталія.
Дідусь Олександр любив онуків, особливо пишався середульшим Костею, який займає відповідальну посаду в Києві, залишився вдячним наймолодшому Олегу за опікування в старості.
О.Л. Панченко був надзвичайно трудолюбивою, відповідальною, добросовісною, порядною людиною, не мав шкідливих звичок, умів сказати влучне правдиве слівце, у нього були «золоті» руки і серце.
Будучи гарним сім’янином, побудував добротний будинок, але спочатку на цій ділянці викопав колодязь. Їхнє обійстя в селі завжди вважали зразковим. Радо зустрічали в гості спочатку дітей, потім онуків, правнуків, яких було шестеро - продовжувачів роду Панченків.
Олександр Лук’янович - шанована людина, прожив 90 щасливих літ. Останні роки свого життя проживав у Новгородці в сім’ї сина Анатолія. Син дбайливо до останніх хвилин життя піклувався про батька.
Похований Олександр Лук’янович на кладовищі в Ганнівці поряд зі своєю дружиною. Та пам’ять про славних героїв Великої Вітчизняної війни - як відомих, так і безвісти пропалих - назавжди збережеться в наших серцях.
Тетяна ТАНЧИНЕЦЬ.
На знімку: О.Л. Панченко з дружиною.
