Серед представників будь-якої професії є справжні майстри своєї справи, хоча трапляються й випадкові люди. Якщо хтось випадково став продавцем чи бухгалтером - це, звичайно, погано, втім  надто великої біди нам з вами від того не буде. Лихо, коли дитину навчає «випадковий» вчитель, або коли потрапиш до лікаря, який став ним не за покликанням. На щастя, таких одиниці. Більшість лікарів (а мова сьогодні саме про гідного представника цієї професії) присвятили себе служінню людям, адже вірні клятві Гіппократа – моральному статуту людей цієї найгуманнішої місії.

Справжнім взірцем Лікаря за покликанням є Микола Миколайович Яновський.

Як же біжить час! Здається, ще зовсім недавно він прийшов молодим спеціалістом, який тільки розпочинав свою професійну діяльність в Петрівській Центральній районній лікарні, а відтоді вже минуло більше 20 років!

Втім, ловлю себе на неточності – професійну діяльність Микола Миколайович розпочинав не в ЦРЛ.

Народився М.Яновський в Іскрівці, виріс в Балахівці. У 1984 році закінчив фельдшерське відділення Кіровоградського медичного училища ім. Є.О.Мухіна і отримав направлення в наш район на посаду завідуючого Бабенківським ФАПом. Тут і розпочав свою професійну діяльність. Керівництво колгоспу ім. Леніна виділило молодому медичному працівникові стареньку конячину Лиску і бричку, на якій Микола щоранку і починав об’їзд хворих. Цей досвід виявився дуже важливим для подальшої його діяльності. Бо робота на низовій ланці у будь-якій галузі – це, по-перше, найкраща школа професійної майстерності, а, по-друге, - перевірка правильності обраного шляху.

Потім була військова служба. Зрозуміло, що юнак з дипломом медучилища і певним досвідом практичної роботи служив на посаді фельдшера, що лише зміцнило його професійні навички.

Після закінчення військової служби здобув вищу освіту на лікувальному факультеті  Полтавської стоматологічної академії. І у 1992 році отримав направлення до Петрівської ЦРЛ на посаду хірурга.

Селище наше невелике, всі події і новини швидко стають загальновідомими, всі працівники – також на виду. Тож незабаром вже все Петрове (та й жителі інших населених пунктів району) знали, що молодий хірург - спеціаліст хороший. З роками досвіду ставало  більше, адже щороку доводиться робити щонайменше 150 операцій (не рахуючи тих, які виконуються не у великій операційній). У 2000 році Микола Миколайович став завідуючим хірургічним відділенням, працює на цій посаді і донині.

- Працювати сьогодні набагато складніше, ніж раніше,– каже він. Адже за останні 20 років лікарня нічого не отримала від держави. Добре, що є трохи старих запасів хірургічних інструментів, ще з 60-х – 70-х років минулого століття. Нині ж лікарні допомагає, фактично, лише благодійна релігійна орга-нізація з Німеччини та ще деякі місцеві спонсори.

Отож залишається тільки сподіватися, що в майбутньому щось зміниться на краще.

Завершуючи, можна сказати, що на таких, як М.Яновський, і тримається поки що галузь охорони здоров’я. Тож дай, Боже, Вам, Миколо Миколайовичу, а у Вашій ососбі усім Вашим колегам – людям, вірним клятві Гіппократа, міцного здоров’я, життєвої удачі та усіляких гараздів!

Анатолій РЯБОКОНЬ.