Наш останній візит в ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» був зумовлений телефонним дзвінком О.Поворознюка. Олександр Григорович вітав колектив «Трудової слави» з наступаючим святом журналістів, а на традиційні в таких випадках запитання, як життя, як справи, раптом запропонував: «Що там розповідати, - приїздіть – все розкажу, все покажу…»
Отож ми знову у Володимирівці. Що показово: хоч і буваємо тут нерідко, однак з кожним черговим візитом помічаємо усе нові зміни, про які важко було навіть уявити в порівняно недавно, здавалося, безнадійно безперспективному селі. Принаймні таким воно виглядало ще якийсь десяток років тому, а зараз, приміром, черговим сюрпризом став свіженький асфальт, прокладений в центральній частині села. Причому, прокладений як належить: з намальованими лініями дорожньої розмітки, ледь помітним нахилом дорожнього полотна, аби на проїжджій частині якомога менше утворювалися калюжі,.
Як зазначив невдовзі О.Поворознюк, цю роботу спочатку збиралися замовити районним дорожникам, але, прицінившись, зрозуміли, що за одну й ту ж суму коштів підрядна організація з сусідньої області вкриє асфальтом вдвічі більшу площу. Та й щодо якості їх роботи питань не виникає. Отож, хоч і хотілося б дати роботу саме землякам, однак ринок є ринок - господарству також доводиться рахувати кожну власну копійку. Саме на момент нашого спілкування дорожньо-будівельні служби роботи в селі не припинили, а облаштовували автостоянку біля торговельного комплексу та банкетного залу, а також ремонтували дорожнє покриття на в’їздах до Володимирівки та здійснювали ямковий ремонт на тих ділянках вуличної мережі, де цього разу цілковите оновлення дорожнього полотна не планувалося.
До речі, згаданий щойно банкетний зал, а також торговельний комплекс з діючими соціальними відділами не лише на продовольчі, а й на значну групу промислових товарів, - є предметом особливої гордості О.Поворознюка. Адже тепер у сільчан з’явилося місце, де можна зібратися, аби відзначити родинне свято, будь-яку урочисту подію, чи навіть просто після важкого трудового дня зайти відпочити за чашкою кави. Або ж посидіти з друзями чи знайомими, обговоривши наявні актуальні проблеми. Для цього тепер тут є зручне місце: гарний, впорядкований майданчик, облаштований зручними й доволі місткими лавочками.
– Взагалі, ми поставили собі за мету, - говорить Олександр Григорович, - домогтися, щоб у селі не залишилося жодної покинутої, невпорядкованої будівлі. Саме тому розпочали капітальний ремонт колишнього радгоспного багатоквартирного будинку, який стояв пусткою багато років і вже почав було руйнуватися. Добре, що ми вчасно попередили цей процес: оновимо покрівлю, вже встановили повний комплект металопластикових вікон. Словом, не сумніваюся, що незабаром у цих стінах ще знайдуть своє родинне щастя одразу кілька сімей наших працівників, тут ще лунатиме щасливий дитячий сміх. А надалі роботи по відновленню і навіть будівництву нового житла не припинятимемо, вже є певні плани на майбутнє.
Серед нагальних питань вирішення проблем села є актуальною (як, власне і скрізь) проблема нестачі робочих місць. Однак Олександр Поворознюк не покладає сподівання в її вирішенні на державу або ще на когось, а вирішує її самостійно. Зараз значні зусилля господарства зосереджені на створенні потужної бази з переробки сільськогосподарської продукції. Зокрема, розпочато реконструкцію будівлі колишнього ще радгоспного комбінату з побутового обслуговування, яка, фактично, уже пару десятків років залишалася незадіяною. Тож невдовзі тут буде споруджено олійницю та цех з виробництва макаронних виробів. А млинокомплекс уже працює на повну потужність.
- Конкуренції не боїтеся? – запитуємо в Олександра Григоровича, - адже саме цей вид бізнесу вважається одним з найбільш поширених, він є і в нашому районі?
- Аніскільки, - посміхаючись, відповідає О.Поворознюк. – Будьте певні: ми свою нішу на ринку обов’язково знайдемо, адже плануємо придбати найсучасніше, найдосконаліше обладнання. А щодо головного компонента – якості оброблюваної сировини, то тут ми взагалі спокійні, адже завдяки нашій агрономічній службі (повірте, знаю, про що кажу!) нам вдається вирощувати і зернові, і олійні культури одні з найкращих за якістю не лише у районі, але і в області. Оскільки ж попит на продукти харчування не втрачатиме своєї актуальності за будь-якої епохи чи будь-якої соціальної формації, то освоєння саме цього сегмента ринку є річчю абсолютно перспективною.
Не стримався Олександр Григорович і від того, аби показати, як змінюється територія поруч зі ще одним його улюбленим дітищем – відновленим, фактично, з руїн Ганнівським сільським Будинком культури. Свого часу про церемонію його урочистого відкриття ми робили широкий репортаж, почесним гостем того свята у ганнівчан був тодішній очільник Кіровоградщини Сергій Ларін. Зараз же територія поруч з Будинком культури також істотно змінилася: з’явився чудовий дитячий майданчик, розбито невеликий, але затишний парк, саме зараз тривають роботи по вимощуванню доріжок тротуарною плиткою, після чого планується обладнати й невеличку автостоянку. Щоправда, оглянувши довкілля критичним оком господаря, Олександр Григорович для себе й тут зробив помітки, що саме доведеться переробити. Зокрема, вважає, що трохи запізнилися з висадкою сосен, а відтак значна їх частина погано прийнялися, мають відверто хворобливий, пожовтілий вигляд, тож їх доведеться або замінити іншими породами дерев, або висадити нові уже восени. Та й щодо паркового дизайну є певні нарікання. Зокрема, висаджуючи рідкісні породи дерев, не врахували розташування мережі електроживлення, внаслідок чого уже за кілька років деякі з них доведеться суттєво обрізати. Що ж, як мовиться, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Тут же, принаймні, є переконаність, що всі виявлені недоліки будуть обов’язково виправлені.
І вже наостанок зустрічі торкнулися ще однієї теми, зокрема попросили О.Поворознюка прокоментувати чутки щодо його намірів зробити Володимирівку своєрідною футбольною «столицею» району. Адже вже на кількох різних змаганнях ми мали можливість спостерігати, як футбольні кольори «П’ятихатської» захищала команда, складена, можливо, ще й з не зовсім добре зіграних, але доволі сильних індивідуально футболістів. Ось що ми почули:
- Так, дійсно, ні для кого не секрет, що футбол є одним з моїх найпалкіших захоплень. Свого часу, в юності, я мав певні успіхи як футболіст, сподівався навіть зробити спортивну кар’єру. Однак з різних причин з цим не склалося, тож тепер мрію, аби у нашому районі була створена своя команда майстрів, у якій майбутні зірки спорту, а поки що - юні дарування могли б робити свої перші кроки на шляху у великий футбол. Гадаю, потрібно починати з формування боєздатного спортивного колективу з відповідним рівнем майстерності, і, звичайно ж, зі створення належної матеріальної бази. Зізнаюся, з цього приводу я вже спілкувався з керівниками району, у нас нібито й з’явилося було порозуміння щодо передачі нам у власність райцентрівського стадіону «Інгулець» (точніше того, що від нього залишилося) чи то шляхом продажу, чи шляхом довгострокової оренди. Однак, коли це питання з якихось, не зовсім зрозумілих мені, причин «зависло» в повітрі, ми прийняли рішення будувати такий стадіон у Володимирівці, адже я звик діяти миттєво і довго очікувати, аби, як то кажуть, «потрібні планети зійшлися в потрібному місці» просто не готовий. Відтак ми уже розмістили замовлення на виготовлення проекту спортивної арени. Ще не знаю остаточно, як виглядатиме ця споруда, але поки що передбачаю, що це буде порівняно невеликий, але сучасний і зручний стадіон на 2 тисячі глядачів з підтрибунними приміщеннями, роздягальнями, душовими, іншими обов’язковими атрибутами. Певне, доведеться на його базі будувати й готель для проживання гравців, які поки що в нас перебуватимуть в статусі «любителів», а отже ми їх намагатимемося усіх працевлаштувати: когось у господарстві, когось в установах і організаціях району, а вже згодом, в залежності від рівня досягнень на футбольних полях, будемо думати, як створити професійний чи, можливо, поки що напівпрофесійний футбольний клуб.
Адже, хоч ми й залучили до своєї команди здібних і талановитих гравців з різних міст області, зокрема з Олександрії, Знам’янки, Кіровограда і навіть з Кременчуга, однак ставити перед ними високі завдання, допоки не будуть створені належні умови для регулярного тренувального процесу, звісно, ще не доводиться.
Ну що ж, побажаємо Олександру Григоровичу та очолюваному ним колективу й подальших успіхів у всіх його намірах та сподіваннях. І майже не маємо сумніву в тому, що більшість із задуманого обов’язково буде втілено в життя. Невипадково ж трудовий колектив агрофірми нещодавно став лауреатом щорічного національного конкурсу «Аграрна еліта України» в номінації «Соціальна відповідальність». Цю відзнаку, до речі, Олександрові Григоровичу вручала народна артистка України Ніна Матвієнко.
Фактично, ця нагорода стала зайвим свідченням того, що «П’ятихатська» йде вірним курсом. І, безумовно, завдячувати таким успіхом сільчани мають, в першу чергу, своєму «капітанові», упевнена і надійна рука якого провела господарство крізь рифи розпаду, занепаду та руйнування в спокійну гавань стабільності, надійності, упевненості в завтрашньому дні. Нехай же й надалі п’ятихатців супроводжує по життю потужний вітер у вітрилах, а ми, в свою чергу, мріятимемо, щоб подібні острівці благополуччя поступово з’являлися і в інших територіальних громадах району.
Володимир КІФЕНКО.
На знімках: нагороду О.Поворознюкові вручила народна артистка України Ніна Матвієнко; ось так виглядає відзнака лауреата конкурсу «Аграрна еліта України»; центральна вулиця Володимирівки радує око свіжим асфальтовим покриттям; банкетний зал і торговельний комплекс – предмет особливої гордості сільчан; на площі тепер щодня збираються поспілкуватися пенсіонери, а надвечір ініціативу перехопить молодь; незабаром в цьому будинку святкуватимуть новосілля одразу чотири сім’ї; тут незабаром з’явиться чудова спортивна споруда, переконаний О.Поворознюк; роботи по облаштуванню олійниці та макаронного цеху вже розпочалися; дорожники продовжують роботу з упорядкуванням сільських вулиць; вже невдовзі територія біля Ганнівського сільського Будинку культури за якістю облаштування не поступатиметься й самій споруді; машинно-тракторний парк «П’ятихатської” - найкращий в районі.
