Зелене

З історії сіл нашого району

Село Зелене розташоване в східній частині району по долині річки Зеленої. На його південній околиці розмістилось село Артемівка. Річка Зелена (ліва притока Інгульця) протікає через село з півночі на південь. Вона не має постійної течії — влітку пересихає.
На південний схід від села, за 18 кілометрів знаходиться місто Жовті Води, а на північний схід, за 10 кілометрів — залізнична станція Зелена.
Заснування села відноситься до першої половини XVIII ст. З цього приводу в єпархіальних відомостях Верхньодніпровського повіту писалось: «Первоначальная постройка церкви в селении Зеленом... относится к началу второй половины XVIII столетия, а именно она построена для проживавших на сей местности семейств запорожского казачества в то время, когда в Новороссийском крае было еще мало народонаселения». Спочатку село являло собою «...древнейшее запорожское займище, старожитную казацкую местность», а в другій половині XVIII ст. село було перетворене в «...государственную воинскую слободу и включено в число ратных слобод Елисаветградского пикинерского полка». Про слабу заселеність краю в ті часи свідчить те, що приход «Зеленской Петропавловской церкви... простирался первоначально в окружности более 50 верст...», а в 1772 році в приході «...было 73 двора, в них мужских и женских 365 душ» («Епархиальные ведомости Верхнеднепровского уезда», 1895 г.).

В околицях села були маєтки поміщиків Гусєва. Закржевського, Каратаєва. 3 ранку до пізнього вечора селяни-бідняки гнули спини на їхніх полях. Ще погіршало становище селян після столипінської реформи, внаслідок якої виділились куркулі. Земельні володіння їх зросли від 50 до 200 десятин за рахунок розорення селян-общинників, які змушені були йти в найми поденно і в «строк».
Непосильна праця на поміщиків і куркулів, злиденне життя викликали обурення і гнівні протести селян. Вони швидко відгукнулись на революційні події 1905—1907 років, напали на економій поміщика Шапошникова, розгромили їх, розібрали худобу, сільськогосподарський інвентар, Організаторами виступу були зеленці Семен Скипальський та Василь Кривослицький. Повстання жорстоко придушили каральні загони козаків, а його ініціатори Скипальськнй і Кривослицький віддані до царського суду.
На селі панувала безпро-світна відсталість і неписьменність. На 1500 селянських дворів діяли одна церковно-приходська початкова, а з 1912 року і земська початкова школи. В них три вчителі навчали 50—70 дітей.
Радісно зустріли зеленціперемогу Жовтневої соціа-лістичної революції. Селяни взяли активну участь у боротьбі з білогвардійськими бандами в роки громадянської війни. В селі діяв червоний партизанський загін. Партизана Євдокима Гнатовича Паніна за хоробрість нагороджено орденом Червоного Прапора. Мужньо боролись з біляками Іван Микитович Коваленко, Денис Григорович Маслов та інші.
У 1920 році в Зеленому було створено волосний виконавчий комітет, першим головою якого був Пимен Петрович Губський. У цьому ж році створено партійну організацію.
Радянська влада дала селянам політичні права і землю. Але найбільш значні соці-альні перетворення відбулись в роки колективізації, коли в селі було ліквідовано куркульство, а бідняки і середняки об’єднались в колективні господарства.
Перше товариство спіль-ного обробітку землі (ТСОЗ) створено в 1927 році і названо «Ленінський шлях». В наступному році його реор-ганізували в комуну імені Косіора. У 1929 році почалась суцільна колективізація села. Було створено багато малих колгоспів, а вже наступного року їх об’єднали в шість сільськогосподарських артілей: «Червоний прапор», «Радянський селянин», «Жовтнева перемога», «Більшовик», «Ленінський шлях» та «Переможець». В селі діяла машинно-тракторна станція.
Радянська влада проводила гігантську роботу по культурному будівництву та народній освіті. До 1941 року в селі вже працювали три початкові, семирічна і середня школи. Закінчено ліквідацію неписьменності населення, багато молоді здобуло семирічну, середню, спеціальну середню і вищу освіту.
Великої шкоди господарству, культурному будівництву і матеріальному добробуту трудящих села завдала тимчасова німецько-фашистська окупація, яка тривала із серпня 1941 року по жовтень 1943 року. Майже повністю були зруйновані господарські будівлі колгоспів, знищені або вивезені в Німеччину худоба та сільськогосподарські машини.
Багато зеленців удостоєні урядових нагород за заслуги перед Батьківщиною у роки Великої Вітчизняної війни. Серед них - кавалер трьох орденів Червоної Зірки Микола Павлович Кришень, який зараз очолює колгосп «Україна».
Згуртовані навколо партії і уряду, трудящі Зеленого швидко загоїли рани війни. У 1957 році колгоспи укрупнено у два багатогалузеві господарства: «Жовтнева перемога» та «Україна». В них об’-єднано 1011 сімей колгоспників.
За колгоспом «Україна» Радянська влада закріпила 5404 гектари земельних угідь, На його полях працює 22 трактори, 15 комбайнів, багато іншої сільськогосподарської техніки. Артіль має 21 автомобіль, пилораму, олі-йницю. За післявоєнні роки тут збудовано тваринницькі приміщення з корисною площею 8605 квадратних метрів.
У колгоспі є клуб із залом для глядачів на 350 місць, в якому діє стаціонарна звукова кіноустановка, збудовано двоє дитячих ясел на 60 місць. При допомозі артілі колгоспники спорудили 150 добротних будинків.
Швидко зростає економічна могутність господарства. Так, якщо в 1953 році прибутки становили тільки 120 тисяч карбованців, то в 1962 році - 611200 карбованців, з них 30750 карбованців виділено на задоволення культурних і побутових потреб колгоспу.
Такі ж дані має і артіль «Жовтнева перемога», до якої входять південна частина села Зеленого і село Артемівка.
Зростає матеріальний і культурний рівень трудящих. Зараз в селі є дві початкові, восьмирічна і середня школи, в яких працюють 35 учителів з вищою і середньою педагогічною освітою і навчають понад 400 дітей. Більшість вчителів — вихідці з Зеленого.
За післявоєнні роки середню школу закінчили 350 юнаків і дівчат. Багато з них стали інженерами, вчителями, лікарями, спеціалістами сільського господарства. Не так давно закінчили нашу середню школу Володимир Жушман і Василь Бідаш, а зараз перший з них очолює тракторну бригаду в колгоспі «Жовтнева перемога», а другий — механік артілі «Україна».
В колгоспах села працюють 15 спеціалістів сільського господарства з вищою і середньою освітою. До революції в селі був лише один фельдшер, а тепер є лікарня на 30 ліжок, з родильним будинком, обладнана рентгеноустановкою і лабораторією, працює 14 осіб медичного і 18 осіб технічно-обслуговуючого персоналу. У селі функціонують аптека, пошта, ощадкаса, зооветеринарний пункт, сільський клуб із звуковою кіноустановкою, радіовузол, сільська бібліотека, шість магазинів, державний млин.
У центрі села, в долині річка Зеленої споруджується ставок. Площа його водного дзеркала дорівнюватиме 60 гектарів.
Все село радіофіковане і електрифіковане. Майже немає такого двору, де не було б велосипеда або мотоцикла, радіоприймача або телевізора, баяна або акордеона, швейної машини або добротних меблів, домашньої бібліотечки.
В обох колгоспах працюють народні університети по вивченню і впровадженню в життя передового досвіду сільськогосподарського виробництва. Вони допомагають зеленцям успішно виконувати Програму партії по будівництву комунізму в нашій країні.

Петро ПАНІБРАТ, директор Зеленської середньої школи.
(«Комуніст» (колишня назва «Трудової слави») № 94 від 24 жовтня 1963 року)