21 квітня – заключний тур виборів Президента України!
Ну ось і добігає кінця заключний етап виборчого дійства, якого багато хто чекав з надією і нетерпінням, а ще хтось – з тривогою і хвилюванням.
Уже післязавтра (якщо в останні дні не станеться якихось уже зовсім несподіваних, форс-мажорних подій), пройде фінальна процедура голосування, на президентських виборах, а згодом ми дізнаємося, кого ж саме українці оберуть лідером своєї нації на найближчі роки.
Як, певне, звернули увагу наші читачі, цьогоріч на сторінках районки матеріалів, що стосуються виборчих перегонів, було зовсім небагато (одним з небагатьох винятків став хіба що матеріал, вміщений на 2-й сторінці сьогоднішньомго номера). Зокрема й через те, що віднедавна, як відомо, працівникам ЗМІ законодавчо заборонено агітувати за будь-якого кандидата чи політичну силу, яка його висуває, якщо такі агітаційні матеріали не замовлені у відповідності з діючим законодавством і не оплачені з офіційного виборчого фонду кандидата. Тож, попри деякі прогнози наших колег з різних видань області, президентські вибори особливо «врожайними» для районних газет, роздержавлених, на виконання відповідного Закону України, так і не стали. Хоча й трохи дивно: якщо процедура роздержавлення була ініційована вищими інституціями державної влади (тобто, проведена одна з радикальних реформ в частині діяльності друкованих місцевих ЗМІ), то хто, як не самі ці інституції, мали б бути зацікавленими, аби таку реформу визнали ефективною, і мали б підтримати матеріально місцеві ЗМІ шляхом розміщення в них платних агітаційних матеріалів. Проте – не склалося, бо кажуть, що виборчі фонди досить обмежені і видатки на агітаційні матеріали в місцевих ЗМІ ними не передбачені. Що ж, можливо, й так… Хоча маю зазначити, що коли з місяць тому довелося проїхати автівкою ряд областей нашої держави, зокрема Дніпропетровську, Запорізьку, частину Донецької, то обабіч шляхів, як в містах, так і поза їх межами, мав можливість побачити навіть не десятки, а сотні агітаційних біг-бордів, що закликали проголосувати за того чи іншого кандидата. Тоді подумалося: невже агітаційний ефект від портрета з коротеньким передвиборним гаслом вищий, ніж від газетної публікації з доступною для розуміння програмою дій кандидата? І невже вартість такого біг-борда є нижчою, ніж вартість газетної публікації? Тим більше, що по дорозі нерідко траплялися місця, де однакові біг-борди розміщалися майже поруч, створюючи своєрідний «стереоефект». Не знаю, чому політтехнологи зробили ставку на подачу агітаційного контенту саме в такий спосіб, але, чесно кажучи, маю сумнів в його значній ефективності. Та й підсумки першого туру виборів, які вже стали історією, такі сумніви лише підсилюють. Принаймні, ті кандидати, чиї біг-борди зустрічалися найчастіше, до другого туру не пройшли, а абсолютний «чемпіон» за кількістю зовнішньої агітації взагалі не увійшов навіть до чільної п’ятірки.
А які кошти були витрачені на таку політичну рекламу! Уявляєте – скільки гарних справ можна було б зробити, якби ці кошти можна було спрямувати на благоустрій наших міст і сіл, ремонт шляхів, житлово-комунальної інфраструктури чи інших важливих і потрібних для розвитку країни речей!
А насамкінець – про ще один аспект поточної виборчої кампанії, а саме – про рівень політичної культури нашого соціуму. І висновки тут, на жаль, здебільшого, невеселі… Ще можна зрозуміти, коли один одного безжально «мочать» виборчі штаби лідерів президентської гонки. Зрештою, хамовита брутальність, якою уже відзначилися представники обох сторін, можливо, також є одним з елементів передвиборчої технології, яка, на думку керівників виборчих штабів, має створити враження про кандидата, як про людину рішучу, сміливу, налаштовану на невідкладні дії задля досягнення потрібного для країни результату. Хоча, як на мене, поки що ця «брутальність» обом кандидатам більше спрацьовує в «мінус».
Однак найбільше засмучує те, що ця епідемія «мочилова» уже перекинулася на наших земляків-петрівчан, чимало з яких у соціальних мережах, здається, просто готові знищити одне одного, відстоюючи, здебільшого, надуману непогрішимість свого власного фаворита виборчих перегонів. Доходить до того, що, здавалося б, поважні громадяни, інколи навіть убілені сивиною, що мало б свідчити про життєву мудрість, набуту з роками, скочуються до брутальної базарної лайки, не соромлячись використовувати по відношенню до свого опонента лексику «нижче пояса».
Так і хочеться сказати усім цим дискутантам: «Схаменіться!» чи, як закликав незабутній Віктор Федорович: «Астанавітєсь!» Вибори закінчаться, а нам усім з вами жити в одному селищі, дивитися одне одному в очі, вітатися врешті-решт. Де зараз знайти такий прилад, що міг би безпристрасно визначити в даній ситуації рівень чиєїсь правоти чи неправоти? Чи не буде через півроку той, хто сьогодні так запекло викриває вади і недоліки кандидата від опонуючої сторони, сором’язливо відводити очі вбік, якщо з’ясується, що його обранець нічим не кращий?
Невже нікого й нічому не навчив досвід з нашої не такої ж і давньої історії, коли багато хто з нас, радіючи перемозі, як тоді здавалося, «справді демократичного, народного кандидата» прикрашали свої сумки, одяг чи авто помаранчевими стрічками. А вже за кілька років сором’язливо відводили очі вбік, коли нам резонно закидали: «То чому ж «месія» привів до влади Януковича, а для розвитку чи об’єднання країни так нічого й не зробив?.. Чи майже нічого».
Хіба ми знову хочемо ставати на ті ж самі граблі?
На вибори, звичайно ж, треба йти. І бажано робити свій вибір усвідомлено, з відчуттям особистої відповідальності за долю крани, за долю власних дітей та онуків. Разом з тим – залишаймося доброзичливими й урівноваженими не тільки по відношенню до своїх однодумців, а й до тих, хто сьогодні думає інакше, ніж Ви. Хтозна, можливо, через якийсь нетривалий відрізок часу ваш опонент зрозуміє свою помилку, а поки що він має на неї право. А, можливо, через той самий проміжок часу стане очевидним, що помилялися саме Ви? І, як би це не було прикро усвідомлювати, але змушені будете, принаймні самому собі, в цьому зізнатися.
А от помилка, на яку усі ми вже не маємо права, - це поглиблення подальшого розколу в суспільстві, взаємна нетерпимість, несприйняття іншої думки, іншої позиції. До чого усе це призводить – уже добре знаємо, адже відчули і щодня відчуваємо це на собі краще, ніж будь-які інші народи світу. Якщо так і не зуміємо винести з цього належних висновків – ризикуємо втратити не лише мирне небо над головою, а й державу. Чи хочемо цього? Вибір за нами.
Володимир Кіфенко.
