З початком російської агресії проти України на порядок підвищився рівень патріотизму громадян України. Його ознаками стали синьо-жовті прапори не тільки над державними установами, офісами різноманітних підприємств, пофарбовані у синьо-жовті кольори паркани і мости, графіті на патріотичну тематику на будівлях тощо. Головною ознакою патріотичного підйому були черги біля військкоматів бажаючих стати на захист Батьківщини і такий феномен, як добровольчі батальйони, які першими вирушили на Схід, аби не дати заколотникам – зрадникам України знищити державу, перетворити її на колонію фашистської Росії. На допомогу добробатам і підрозділам Збройних Сил України, які відроджувалися після, фактично, їх цілковитого знищення бандою Януковича, прийшли волонтери. Волонтерський рух – це ще один феномен, на який не очікував російський фюрер, який розраховував на те, що українці будуть вітати ро-сійських «освободітєлєй» з квітами. Саме волонтери, разом з добровольцями та воїнами ЗСУ, врятували Україну, забезпечуючи їх всім необхідним – від одягу та продуктів харчування до техніки та військового обладнання.
Та, на жаль, згодом патріотична хвиля пішла на спад. Зникли черги біля військкоматів, натомість збільшилася кількість тих, хто ухиляється від мобілізації та призову на військову службу. Пояснення цьому доволі просте: люди побачили, що держава не перетворилася на єдиний механізм задля протистояння агресії, в ній ще яскравіше, ніж за Януковича, процвітає казнокрадство і корупція, «паркетні» генерали, які здебільшого купували погони з великими зірками і штани з лампасами за хабарі, воювати не вміють і не хочуть, серед генералітету і вищого офіцерства виявилося чимало зрадників (і, на жаль, далеко не всі вони ще й досі виявлені). Через їхню некомпетентність та боягузництво гинуть воїни, і до цих неподобств причетне найвище керівництво держави. Чого тільки варті рішення про призначення міністром оборони міліціонера-недоучки Гелетея, або втеча з поля бою генерала Литвина, який, замість того, щоб бути найсуворішим чином покараним, знову призначається на високі державні посади.
Зате майже всі вчорашні поплічники Януковича, які пригрілися в провладних фракціях Верховної Ради України, міністерствах та інших державних органах, тепер чи не найголосніше кричать: «Слава Україні!» та найзавзятіше вимахують синьо-жовтими прапорами. Патріотизм став для багатьох перевертнів, провокаторів та людей з непевними розумовими здібностями мало не професією. Такі «патріоти» ладні оголосити ворогами України російськомовних громадян, або тих, хто критикує чинну владу, хоча слід згадати, що на Майдані було дуже багато і російськомовних українців, і росіян, та й на фронті таких чимало. Я особисто знаю багатьох громадян України, які, спілкуючись в побуті російською, є справжніми патріотами України і, разом з тим, таких, які чудово володіють українською мовою, але, по суті, є безбатченками, манкуртами, готовими служити будь-кому задля власної вигоди.
Не так давно в соціальних мережах такі «патріоти» зчинили ґвалт навколо постаті нашого видатного спортсмена Олександра Усика, обзиваючи його зрадником, бо він десь сказав щось таке, що їм не сподобалося. Я особисто в його висловах не знайшов жодного натяку на неповагу до України. Є в його словах правда про недолугих українських «патріотів», які пропагують під виглядом патріотизму шовінізм і нетерпимість, правда про наші невеселі реалії. Це і бісить як владу, так і «патріотів», які є, фактично, провокаторами. До того ж, пам’ятаю, що він, будучи кримчанином, не відмовився від українського громадянства (хоча росіяни йому за це обіцяли золоті гори), вважає Крим територією України, яка перебуває під російською окупацією. Кажуть, що саме він є автором досить неодно- значної абревіатури ПТН-ПНХ, якою відповів путіністам на пропозицію зрадити Україні. Своїми ж досягненнями на боксерському рингу він прославляє Україну, якій присвячує свої перемоги.
Підтвердженням недвозначної патріотичної позиції О.Усика є вірш, який він написав. Пропонуємо його увазі наших читачів.
Україна
Україно, моя Україно,
Моя сильна, моя Батьківщина.
Ти для мене, як матір для сина,
Сама рідна, навіки одна.
Ти козацького роду країна,
Богом ти на небі любима,
Батьківщино ти рідна моя.
Тіло ми за тебе положим,
А душею ми з Богом завжди.
Ми за тебе, рідненька, попросим
Всіх святих тебе зберегти.
І безкрайні поля без обмежень,
І вродливі ліси, і моря,
І Карпатськії гори високі –
В них смереки стрункі, як струна.
Все в нас є для життя і для свята,
В нас країна єдина для всіх.
Так помолимось, браття, ми Богу,
Щоб зберіг нас у єдності всіх.
У цьому вірші російськомовного громадянина України Олександра Усика промовляє його українська душа. А його всесвітня слава, як одного з найкращих боксерів сучасності, є славою України.
Анатолій РЯБОКОНЬ
