Так склалася доля, що ім’я Миколи Сергійовича Фурси – одного з тих наших славних земляків, які становлять плеяду видатних людей Петрівщини, - в сусідній, нині в недружній для нас Росії, більше відоме, аніж на батьківщині, в рідній Україні. Але ж хіба хтось колись у ті часи, коли молодий вчений робив свої перші кроки в науці, зокрема – у фармацевтичній, міг би собі уявити, що колишня велика держава не просто розпадеться на окремі частини, а й що деякі з цих частин – нині вже юридично самостійні незалежні держави – стануть непримиримими антагоністами, спільнотами з абсолютно відмінними критеріями і уявленнями про совість та моральність, партнерство та цивілізованість і навіть відверто ворожими одна одній країнами? Звісно, тоді таке не могло наснитися й у найжахливішому кошмарі. Зрештою, хтозна, чи не пришвидшили сумні вісті про війну між його батьківщиною і країною, де він сформувався як професіонал та відомий учений, передчасний відхід за межу життя і смерті? Адже для більшості представників саме цього покоління те, що відбувається у наші дні, є особливо болісним і трагічним. Отже, Микола Сергійович Фурса – доктор фармацевтичних наук, професор, до останніх днів свого життя працював завідуючим кафедрою фармакогнозії та ботаніки Ярославської державної медичної академії. Науковим спадком нашого земляка стали понад 600 публікацій на тему фармакології, у тому числі 7 монографій, 12 винаходів, 20 навчальних посібників та розробок, 6 збірок наукових праць під його редагуванням. Невипадково ж його ім’я увійшло до енциклопедії «Славетні вчені», виданої Російською академією природничих наук. Приємно також, що повернути пам’ять про ім’я свого відомого земляка уже нинішньому поколінню жителів Петрівщини взявся представник цього самого молодого покоління, уродженець Нового Стародуба, а нині вчитель історії Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ст.. Юрій Кулибаба. Саме його біографічне дослідження життєвого шляху М.С.Фурси й пропонуємо до уваги читачів районки.
Народився Микола Сергійович Фурса 25 листопада 1941 року в Новому Стародубі. Як стверджує у своїй книзі спогадів «Автобіографічні етюди»: «Я народився в незвично живописній місцевості в Україні. В неозорім, як море, степу – в краю колишньої козацької вольності… Там, де впадає річка Бешка в річку Інгулець. В їх долині розкинулось моє рідне село Новий Стародуб».
З дитинства Микола Сергійович глибоко хвилювався за свою матусю, адже в часи Другої Світової війни батька призвали до Червоної армії, й народження сина він зустрів в тилу ворога.
Народившись грізного 1941 року, згадував М.С. Фурса, з розповіді мами, що: «З приходом німців життя для матері перетворилось на пекло…Постійні виклики в комендатуру на допити. Приниження. Побої».
Щасливий випадок врятував сім’ю Фурси від німецького поневолення. Перекладачем у німецькій управі був знайомий матері Миколи Фурси, з яким вона в дитинстві пасла овець. Саме він, своїми підказками, як вести себе на допитах, хто із поліцаїв найбільш підступний, допоміг уникнути найгіршого
У післявоєнні роки, за свідченням односельців, сільське господарство у Фурсів було невеликим. Як стверджував М.С. Фурса: «…Було у нас 8-10 курочок. Більше не було нічого, бо нічим було годувати».
Спогад про рідну школу
Одним із найбільш щасливих періодів дитинства і юності Микола Сергійович вважав навчання в школі. Як він сам стверджував: «…Я належу до щасливих людей». Пояснення цих слів було досить простим: «Я навчався в одній із самих кращих і крупних сільських шкіл області. В ній працювали одержимі педагоги. Невиправні трудоголіки. Вони були і залишаються для мене прикладом безкорисливого ставлення до справи. Їх відзначала незвична скромність».
Микола Сергійович пішов до школи у тяжкий післявоєнний1947 рік. Коли йшов до школи, а проживав малий Миколка на центральній вулиці (вул. Б.Хмельницького – авт.), то проходив повз будинки своїх однокласників Степана Палагіцького, Володі Тимофієва, Колі Сіденка, Юри Вендрова. Поруч з М.С. Фурсою проживали друзі його дитинства – Коля Чаплюк, Клара Найдюшко, Валя Давиденко, Рома Шкрумеда, Люба Яструб.
Саме завдяки збереженим листам, які писав Микола Сергійович, вже живучи в м. Ярославль РФ, до своєї однокласниці, подруги Валентини Кирилівни Кулибаби (Давиденко), вдалося передати і відчути увесь той біль та переживання за рідною землею, рідною хатиною в листах М.С.Фурси.
І знову читаючи листи, ми зустрічаємо щиру любов, до вчителів, рідної школи: «…Коли я навчався в школі, працювали в ній, на мою думку, найкращі педагоги. Кожен незвичний. Індивідуальний. Неповторний. Кожен залишив слід в моїй душі. Кожен дорогий моєму серцю, як мати, як рідні брати. Їх живі обличчя в моїй пам’яті. Кожен із нас, випускників школи – втілення їх праці і бажань».
Хіба ж це не найщиріші слова подяки і вдячності людям, які своєю працею виховали у дітей повагу і любов до рідного краю, односельців?
Велику кількість спогадів залишив по собі М.С.Фурса про вчителів: Антоніну Андріївну Пузик, Варвару Миколаївну Григорьєву, значний відбиток у житті наклала вчителька української мови Антоніна Михайлівна Узлова.
Зі словами подяки у своїх листах згадує М.С. Фурса учителя фізики Івана Федоровича Мудрака: «…В часи пояснення і демонстрації матеріалу він загорався, обличчя його світилось. Він заражав внутрішньою переконливістю».
З листів, спогадів, усного опитування жителів Нового Стародуба стає зрозумілим, що своєю наполегливістю, старанністю, повагою до сім’ї та земляків, школа змогла виростити такого відданого, старанного і розумного випускника – Миколу Сергійовича Фурсу.
Університет та робота в Інституті
Після закінчення школи М.С. Фурса поїхав у Дніпропетровськ (нині Дніпро – авт.), і подав документи в медичний інститут. Витримавши конкурс, Микола Сергійович став студентом, але юнацькі хвилювання наклали відбиток на здоров’ї Миколи: перевтома, носова кровотеча. Починаючи самолікуватись, Фурса вперше познайомився з валеріаною. У спогадах він зазначає: «…Я часто приймав її настій. Тоді важко було уявити, що пройде декілька літ, і я знову, без будь-якої рекомендації, настільки зацікавлюсь даною рослиною, що вона стане «дамою» мого серця, головною рослиною мого життя».
Навчаючись в інституті, М.С. Фурса не розповідав, що він хворий. Записався на фізкультуру в основну групу, навіть зарахований був до легкоатлетичної збірної. Але скільки часу не навчався М.С. Фурса, кожне літо, маючи змогу, повертався в рідне село, допомагав матері ремонтувати хату, збирав урожай. Мати часто хворіла, й доводилося молодому студентові допомагати по господарству.
Після закінчення інституту М.С.Фурса був направлений на роботу в Миколаїв. Не довго затримавшись у Миколаєві, через два з половиною роки вступає в аспірантуру Запо-різького медичного інституту. Тут він одружується, й у молодої родини народжується донька.
Нагромадивши матеріал по валеріані, М.С. Фурса намітив план досліджень, без яких вже жити не міг.
Після переїзду сім’ї в Яро-славль у 1966 році, відразу почав працювати на кафедрі фармакогнозії Ярославської державної медичної академії.
Так з початку 1966 року М.С. Фурса, проживав в Ярославлі і працював у рідній вже для нього Ярославській державній медичній академії, спочатку науковим співробітником, заступником декана, а до кінця свого життєвого шляху – завідуючим кафедрою фармакогнозії.
Поезія, гіркий відбиток на душі
Микола Сергійович знаний не тільки як відомий науковець, «валеріанознавець», заслужений працівник вищої школи РФ, лауреат багатьох державних премій, а й як доволі вправний поет.
Саме завдяки своїй маленькій Батьківщині, рідному селу Новий Стародуб, де матуся прищепила любов до рідного слова, Микола Сергійович вже в зрілому віці відкрив у собі талант до написання поетичних творів.
У своїх листах до В.К. Кулибаби Фурса наголошує: «Давно не був у рідних місцях. Інколи замислююсь. Не впізнаю…Низький уклін рідній землі, рідній школі, однокласникам, землякам».
Ще в одному листі, датованому 10 грудня 2007 року, Микола Сергійович згадує: «Я повністю в творчих замислах. Працюю багато, як ніколи. Повертатися нема сенсу. Всі звершення в завтрашньому дні».
Пропоную вашій увазі один зі зразків поетичної творчості М.С. Фурси – вірш
«Рідна хата»
Давно не має тої хати,
Де родила мене мати,
Де тупцював я босими ногами,
Земляну долівку вечорами.
Давно немає тої хати,
Де доглядала мене мати.
Богу вдячний, що у тій хатині
Народився в щасливій родині.
Давно немає тої хати,
Де виглядала мене мати.
Краю рідний, моя кринице,
Найцілюща твоя водиця.
Давно немає тої хати,
Де проливала сльози мати.
Була нелегка вдовина доля,
Радість чи горе – все божа воля.
Давно не має тої хати,
Не йде на шлях старенька мати.
Раптово зупинився і при всіх
Гірко заплакав літній чоловік.
Давно не має тої хати,
Де плекала мене мати.
Великий дім на місці тому
І повний достаток у ньому.
Давно нема рідної хати.
Померла на чужині мати.
Голова, як акація в цвіту,
А я все пригадую хату ту.
На жаль, наприкінці 2016 року, 09 грудня, після тяжкої хвороби, зупинилося серця нашого земляка, який все своє життя по праву вважав себе нашим односельцем.
Допоки залишаються спогади, не тліє серце його знайомих, і доти виникатиме цікавість у підростаючого покоління, допоки і житиме в нашій пам’яті молодий, гарний козак – Микола Сергійович Фурса.
З повагою до рідної історії
Юрій Кулибаба,
с. Новий Стародуб – с.Червонокостянтинівка
На знімках: молодий аспірант Запорізького медінституту (фото 60-х років); в хвилини короткого перепочинку (кінець 80-х років); професор М.С.Фурса – завідувач кафедрою ЯДМА – одне з останніх офіційних фото науковця.
