Буряки
Ой, буряк, яка це штука!
Це не просто так – наука.
Він годиться нам в усьому,
І для цукру, і для жому.
Взагалі, такий продукт,
Не зрівняти жоден «фрукт».
А дохід який дає!
І в башку, і в ноги б’є.
Ех, була колись житуха,
Пий за руб, хоча й по вуха.
А тепер не те пішло,
Бо «прижали» щось село.
Що раніш? Зайдеш в хатину,
Пару слів – і п’єш чарчину.
Як додому доберешся,
То до «чортиків» нап’єшся.
А бувало й не дійдеш,
То під тином віддихнеш.
А тепер – хильнув чарчину
І гикати вже почав.
Тож біжи мерщій в хатину,
Мабуть, Карпович згадав.
Отаке буряк цей – штука,
Це не просто так – наука.
Тож й тоді оцей буряк
Був у всьому винен. Так!
«Ой, погода в цьому році,
Боже збав!»
Рятувати буряки
«Батько» нас послав.
Одяглися, кожен тепло,
Та й у сумках, мабуть, є,
Хоч воно і не гаряче,
Але «дурі» піддає.
Взялись дружно за роботу,
На дві групи розійшлись,
Ті збирати, ті кидати
Подались.
Почалося все так гарно!
Сіли колом, навкружки.
Бо спочатку треба грітись.
«Наливай, давай, в чарки!»
Ну, а потім вже робота.
Працювали залюбки,
А як стало розбирати,
То криві стали стежки.
Той управо йде й хитнеться,
Того вліво понесе,
Той на рівному спіткнеться,
Той кляне на світі все.
З кукурудзи чути голос:
«Чи, може, хтось читає вірш?»,
Та ні - виконують дуетом –
«Шумел камыш».
«Шумел камыш в погожу днину,
Та Ясь скосив, як конюшину,
Бо ночка тёмная была».
План дали, колгосп довольний,
Багато звезли буряків,
А ще більше назбирали
З-під горілки бутилів.
Тепер веселіше
Наше село дуже гарне,
Влітку особливо,
Річка, поле, тут і ліс.
Дуже в нас красиво.
Було, підеш у кіно
І відпочиваєш.
Потім зіроньку додому
Ведеш – проводжаєш.
А вона постоїть трішки,
Трішки пошепоче
Та й спішить мерщій до хати,
Хоче чи не хоче.
Бо із сіней чути голос:
«Досить вже гуляти.
Уже вечір, пізно вже,
Лягай спочивати».
Або крикне: «Іч яка?
Вона б все гуляла.
Та я в возрасті твоїм
На хліб заробляла».
То недавно. А тепер
Веселіше стало,
Хоч і молоді в селі
Залишилось мало.
Нема клубу і кіно,
(Що іще є гірше?),
Однак, кажуть старі люди,
Тепер веселіше.
«Он поглянь, - гука Панас, -
Як Борис гуляє:
Сварить жінці батогом,
А та утікає.
А Степан, Степан, он бачиш,
Що собі міркує?
Обняв стовпа, як рідного,
Каже його здує.
Вітер, бач який великий,
І йому одному
Без стовпів і свого тину
Не дійти додому.»
Отакі у нас концерти,
Отакі й вистави.
Клуб тепер нам не потрібен –
Є кращі забави.
Жорин Медок – БФ-88
Жив на світі Жора,
Бідненький – невдаха.
Тільки й мав, що жінку
Й дітей – сіромаха.
Ох, і склалась доля,
Гірка та смердюча,
Як полин, як перець,
До болю пекуча.
Може б воно, як то кажуть,
Було все, як треба,
Та хіба вона поставить,
Звалить, що й не треба.
Хотів в житті раз один
Мрію збудувати,
А вона така «зміюка»,
Все б її ламати.
Все життя перевернула,
Як кишки у пузі.
Скоро з’їсть мене живцем –
Вірте мені, друзі.
То бува, зійдемось разом,
Руб на руб, - й трояка є,
А тепер «зміюка» жінка
І копійки не дає.
Мало того, сто грам вип’єш,
Каже: «Вариш воду».
Тикне 02 в телефоні
Й забере свободу.
Ну й жінки тепер пішли,
Гірше змій в печері,
Не обнімеш раз чи два,
Не дає вечері.
Так обдумав – все, як треба,
Все обміркував.
На заводі відро й палку
Я собі придбав.
Як дістанеш медку того,
То вже п’єш від пуза.
Роги вмочиш – все, як треба –
Схожий вже на туза.
Хоча очі, як в бика,
І стоять: «Отак!»
Зате легко на душі
І горе пустяк.
Але, кажу я вам по правді,
Все було до часу,
Поки мірку не зняли
З того меду-квасу.
Зрахували, що за місяць
Йде в росход півтонни.
«Та хіба ж один я п’ю,
Нас таких колони».
Але скоро доберуться,
Ой, як гірко буде.
Заплачуть «бджоли» по медку,
Та вже пізно буде.
Зміркував собі я так,
Чорне оце діло.
Й наказав собі не пити,
Як би не кортіло.
І життя тепер пішло,
Все на лад, як треба.
Жінка вже мене, голубка,
Підняла до неба.
1978 рік
Іван Бондар, смт Петрове
В дитсадочку у «Рудані»
Мені п’ять років вже минало,
Але тоді я ще не знала,
Що газ то є, а то немає,
Що «дядя» світло вимикає,
Що нам, звичайно, без води
І ні туди, і ні сюди,
Що в нас тепло, нарешті, є,
Що хтось продуктів не дає,
Що іграшки від нас тікають,
Бо інших нам не надсилають,
Що є в Петрово в нас «Завхоз»,
Який звичайний «Дід Мороз».
Але ми віримо, до нас
Прийде яскравий, світлий час,
Коли в садочку у «Рудані»
Щасливо жить буде Оксані,
Щасливий буде і Максим,
Бо це – для діток рідний дім.
