У ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» попереджено спробу незаконного захоплення врожаю

Поняття «рейдерства» у нашу сьогоденну дійсність увійшло порівняно недавно, однак, схоже, укорінюється у вітчизняних реаліях міцніше, ніж де б то ще не було у світі. І причини цього цілком очевидні: слабкість вітчизняної законодавчої бази, коли в окремих сегментах законодавства існують значні прогалини, а чимало законів та підзаконних актів просто суперечать один одному. Причому, якщо раніше це намагалися пояснити молодістю новонародженої незалежної держави, то сьогодні таке пояснення уже навряд чи кимось сприйматиметься всерйоз. Зрештою, 27 років, які цього року наша держава відзначила з дня проголошення своєї незалежності, є уже досить солідним терміном, це, фактично, трудовий стаж, який дозволяє людині, віддавши усі сили та уміння на розвиток своєї країни, з чистою совістю піти на заслужений відпочинок. Та чи буде цей відпочинок справді «заслуженим» для представників вітчизняної політичної еліти, які оці понад чверть століття начебто завзято бралися виводити Україну з кризи, почергово змінюючи на владному Олімпі одні одних і «смикаючи» країну, а разом з нею і усе наше суспільство то в одному геополітичному напрямку, то в протилежному, але, за великим рахунком, як одні, так і інші дбали, передусім, про своє особисте благополуччя, тоді як на розвиток країни не вистачало вже ні часу, ні ресурсу, ні особливого бажання?

Чи можна було піти якимось іншим, більш логічним і оптимальним шляхом ? Певне, що можна, і на це нам вказує досвід кількох країн, які ще не так давно були нашими партнерами по так званій «соціалістичній співдружності» і які тепер стали прихистком для сотень тисяч чи навіть уже мільйонів наших трудових мігрантів. Та ми самі вибирали свій шлях, тож тепер звинувачувати в усьому маємо лише самі себе. Так, справді, зовсім відкидати вагомий вплив на розвиток політичних процесів в Україні з боку деяких наших країн-сусідів, і, передусім, країни, яка, зрештою, шляхом прямого військового втручання, фактично, легітимізувала свої агресивні наміри, відкидати не можна. Однак ми мали вдосталь часу для того, аби стати менш вразливими від такого впливу, згуртувавши суспільство з допомогою як економічних, так і соціальних та громадсько-політичних чинників, а також для того, аби привести свою країну «під парасольку» найбільш ефективних сьогодні у світі систем колективної безпеки, як це зробили чимало інших країн-сусідів, зокрема й колишні республіки Прибалтики. Проте, усі роки державної незалежності усі, без винятку, політичні еліти діяли з точністю до навпаки: замість згуртування культивували розкол: як економічний та майновий, так і політичний, до якого бездумно додавали то мовний, то релігійний, то культурно-побутовий аспекти. Тож, як бачимо, окрім недосконалої законодавчої бази, рейдерство в Україні має поживний грунт внаслідок моральної слабкості суспільства, відсутності об’єднуючої, загальноприйнятної ідеології для усіх його членів, фактично культивованого усіма владними елітами домінуючого принципу особистого непомірного збагачення за умови, що кінцева мета виправдовує будь-які засоби.

Щоправда, зазвичай, вважається, що об’єктами рейдерських зазіхань стають, головним чином, підприємства організаційно слабкі, економічно неефективні, недарма ж економісти-теоретики, не заперечуючи кримінальної суті цього явища, визнають рейдерів санітарами економіки. Та все ж трапляються й винятки...

Петрівчанам, певне, уже відомо про події, які відбулися минулої середи на одному з полів, що належать ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська». Саме «П’ятихатська» – одне з найпотужніших і економічно найстабільніших сільгосппідприємств не лише району, але й області, та навіть усієї України – стало об’єктом зазіхання з боку рейдерів. Зазіхання нахабного, демонстративного, за масової участі так званої «тітушні», що, очевидно, мало на меті не лише цинічний грабунок урожаю господарства, а ще й елементи психологічного тиску, тобто просто залякування. На одне з полів господарства, неподалік Йосипівки, вийшли, аби зібрати те, що не сіяли, одразу чотири комбайни, (зі знятими реєстраційними знаками), обслуговувати їх планували чотири КамАЗи з причепами. Як згодом з”ясувалося, і комбайни, і вантажівки були «віджаті» цим же організованим злочинним угрупованням під час подібного рейдерського нальоту на території Глобинського району Полтавської області «Прикривати» усю цю «операцію» мали півсотні молодиків, що розташувалися в прилеглій лісосмузі. Приступивши до «жнивної кампанії» на соняшниковому полі, частина молодиків затіяла конфлікт із працівниками агрофірми на одному з інших сусідніх полів, побивши і понівечивши там кілька одиниць техніки господарства. Що тут малося на меті: чи те ж саме залякування, а чи просто намір відволікати увагу від основного місця проведення «операції» – на це, очевидно, зможуть дати вичерпну відповідь слідчі органи. Адже завершилася зухвала «операція» повним фіаско її виконавців. Як мовиться – не на тих напали! Спочатку техніка рейдерів була заблокована охоронцями агрофірми, а вже за кілька хвилин до місця скоєного злочину прибули правоохоронці – працівники підрозділу поліції, які в даній ситуації спрацювали оперативно і високопрофесійно, знешкодивши зловмисників та затримавши 27 учасників подій. Хоча на певному етапі процедура їх затримання стала схожою на справжнісінький бойовик, з погонею та вимушеним застосуванням табельної зброї (працівникам поліції довелося прострелити колеса двох автівок, коли частина нальотчиків намагалися утекти, поставивши під загрозу життя і здоров’я самих працівників поліції, а також місцевих жителів, які були присутніми на місці події). Вже згодом, після затримання та попереднього допиту, з’ясувалося, що до складу злочинної групи увійшли жителі одразу кількох областей, зокрема Дніпропетровської, Запорізької, Вінницької та Полтавської. Тож зрозуміло, що організовувалися усі вони з якогось єдиного центру. Перші припущення журналістів, до речі, пов’язували цей напад з родичем народного депутата України Юрія Берези. Втім, уже і сам Юрій Береза довів свою непричетність до подій на полях «П’ятихатської», та й генеральний директор агрофірми Олександр Поворознюк висловив сумнів щодо правильності цієї версії, адже, за словами Олександра Григоровича, з Березою вони перебувають в нормальних, навіть у приятельських стосунках, оскільки обох об’єднує спільне захоплення – любов до футболу, і прагнення розвивати цей вид спорту на своїх територіях. Більше того – як відомо, сьогодні у складі нашого «Інгульця» на правах оренди грають одразу кілька футболістів, що належать клубу «Дніпро-1», президентом якого якраз і є Юрій Береза. Тож, дійсно, висловлена журналістами версія цілком логічно викликає сумніви. Разом з тим, на своїй сторінці в Твіттері Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков повідомив, що організатори злочину вже встановлені, щоправда, поки що їх не назвав. Можливо, це обумовлено таємницею слідства. Водночас, уже наступного дня після цих бурхливих подій біля будівлі Петрівського райвідділку поліції можна було побачити цілу низку легковиків з реєстраційними номерами Дніпропетровської та Запорізької областей, що дозволяє припустити, що з наміром визволення затриманих прибула «група підтримки», ймовірно, в особі адвокатів, які домагатимуться від слідства видачі затриманих під підписку чи, як мінімум, пом’якшення умов їх утримання. Важко сказати, чи вдасться їм це, адже, як повідомив під час брифінгу для преси начальник Головного управління Національної поліції області Роман Козьяков, кримінальне провадження проти рейдерів розпочате відразу за трьома статтями: ч. 2 ст. 345 ККУ – погроза або насилля щодо працівників правоохоронних органів, ч. 5 ст. 185 ККУ – крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою та ч. 4 ст. 296 – хуліганство. Крім того, внаслідок хуліганських дій, коли було пошкоджено техніку «П’ятихатської» (комбайни «New Holland»), господарству завдано збитків на суму 5 млн 300 тис грн., які, безумовно, будуть стягнуті шляхом реалізації заарештованої техніки та іншого майна, що належить рейдерам. Ось так намір хапонути «легких» грошенят обернувся для авантюристів борговим зашморгом. Затриманим оголошено про підозру, тож за санкціями, передбаченими вищеназваними статтями, любителям «халяви» цілком реально може випасти нагода споглядати «небо в клітинку» від 7-ми до 12-ти років.

Звичайно, говорити, що таке зло, як рейдерство, внаслідок конкретно цієї події кудись зникне – не доводиться. Поки в країні не буде істотно змінено характер взаємин між державою і громадянами, про які йшлося на початку, сподіватися на це – марна справа. І все ж, нехай хоча б для когось із тих, хто мріє про легке і нетрудове збагачення, ця історія послужить повчальним уроком.

А насамкінець кілька слів про діяльність наших правоохоронних органів, конкретніше – поліції. Сьогодні цю структуру критикують доволі часто і, на жаль, нерідко справедливо. Принаймні очікування суспільства від діяльності нової поліції були дещо вищими, аніж вона на сьогодні ці очікування виправдовує. І все ж, до честі працівників поліції Кіровоградщини, і, зокрема Петрівського райвідділу, наші правоохоронці довели, що спроможні діяти рішуче, високопрофесійно й ефективно. Іншими словами – продемонстрували, що зі своєю місією по забезпеченню дотримання законності та правопорядку на підзвітній території вони здатні впоратися на відмінно. За що, звичайно, – честь їм і хвала.І ще один висновок, який можна зробити за підсумками цієї події: як бачимо – потужна служба охорони, яку має «П’ятихатська», в наших суворих реаліях, на жаль, це не примха і не бездумне витрачання коштів. Зокрема, ще до прибуття підрозділу поліції саме охоронці змогли за-блокувати, локалізувавши нападників, частину з них встигли обеззброїти, відібравши кастети, димові шашки, бейсбольні бити. Погодьтеся, такий спосіб боротьби зі злочинними посяганнями є значно дієвішим та ефективнішим у порівнянні з тим, коли деякі інші господарства, в аналогічних випадках, сподіваються лише на захист держави, споряджаючи в якості прохачів цього захисту жалісливі делегації з жінок та дітей. Тож і виходить, що економічно сильне і потужне господарство атакувати значно складніше і небезпечніше, аніж організаційно слабке і розрегульоване.

Володимир Кіфенко

На знімках: фрагменти кримінального «бойовика» в степу біля Йосипівки.

Р. S. Уже коли зазначений матеріал був готовий до публікації, з’явилася інформація від прокурора Кіровоградської області Анатолія Коваленка про те, що особи організаторів рейдерського захоплення встановлено: ними виявилися два жителі Полтавської області, прізвища яких поки що не названо. Що цікаво: один із них депутат однієї з сільських рад на Полтавщині, а інший – професійний адвокат (!), тобто людина, яка має добре знати законодавство і розуміти відповідальність, що настає за порушення законів. Чи, можливо, пан адвокат сподівався, що його фахових здібностей вистачить для того, аби вийти «сухим із води»? У свою чергу, і нам усім дуже б хотілося, аби неспростовні докази сторони обвинувачення дали можливість горе-адвокатові обміркувати добре усі етапи свого життєвого шляху в спокійній, розміреній, локалізованій обстановці десь так років з десять. Принаймні, це послужило б повчальним уроком для усіх інших потенційних послідовників теорії легкої наживи, які ще сподіваються знайти свій шанс різко поліпшити власне благополуччя шляхом застосування сили і нахабства.

P.P.S. І найостанніша інформація, якою мусимо поділитися з нашими читачами, вже не є особливо втішною і обнадійливою. Як щойно повідомив нам генеральний директор ТОВ «Агрофірма «П”ятихатська» Олександр Поворознюк, двох активних учасників злочинного нападу – жителів Вінницької області, які, власне, й координували дії погромщиків, суддею Петрівського районного суду Світланою Колесник було відпущено під грошову заставу у розмірі по 30 тис. гривень. Для ділків такого рівня це просто смішні гроші, переконаний Олександр Григорович, - адже навіть вартість мобільних телефонів, якими вони користуються, перевищує вказану суму застави, при тому, що збитків господарству завдано на суму понад 5 млн. гривень. Тим більше, що начебто ще там, на місці злочину, під час затримання, вони пропонували працівникам поліції 10 тис доларів за свою свободу. Тож чи постануть тепер вони перед судом безпосередньо в ході слухання справи? Відпо-вісти однозначно на це питання буде складно, адже з досвіду багатьох подібних випадків не слід відкидати можливості зникнення цих підозрюваних чи то за північно-східними кордонами держави, чи за адміністративним кордоном окупованого Криму. Не секрет, що в рамках гібридної війни, яку проти Української держави проводить Російська Федерація, будь-які чинники, що відіграють деструктивну роль по дестабілізації суспільно-політичної обстановки в країні, в тому числі й відверті кримінальні елементи, агресивною країною-сусідкою активно підтримуються і заохочуються. Тож відкидати і такий сценарій не доводиться.

А ще, принагідно до цієї ситуації, спадає на думку репліка одного з добре відомих кіногероїв славетної радянської комедії: «Да здравствует наш суд – самый гуманный суд в мире!». Щоправда, в даному випадку наша «комедія» навряд чи комусь здасться такою ж смішною і веселою, адже якщо підозрювані в скоєнні тяжких злочинів й надалі відбуватимуться «легким переляком», то виходить, що правоохоронці даремно ризикували власним життям і здоров’ям, а сподівання на те, що в нашій державі Закон домінуватиме таки над беззаконням, знову відтерміновуються на невизначений час. Та й саме поняття «Беззаконня», всупереч усім існуючим правилам граматики, поки що логічніше писати з шанобливої великої літери, оскільки в протиборстві з Законом, воно, на жаль, часто вияляється сильнішим і живучішим.