Спогадів мотається платівка,
Син єдиний – крихітка тепла.
Снайпера ворожого гвинтівка
Найдорожче в неї відняла.
Молиться до ранку сива мати,
Хоч і знає – не вернуть дитя.
Тільки б не даремні були втрати,
Тільки б знов не впасти в забуття.
Григорій Ліщенюк
За територіальну цілісність нашої Батьківщини ведеться жорстока боротьба, гинуть найкращі сини свого народу. Петрівський район має своїх Героїв, пам’ятає та цінує тих, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього. Герої України – Олексій Лисенко, Іван Міхно, Олександр Хруль і Максим Куницький.
У День пам’яті загиблих воїнів АТО Олег Откидач (військовий комісар), Сергій Кицела (учасник АТО), Сергій Савченко (голова ГО «Захисник Петрівщини»), волонтери: Алла Горністова, Віра Рева, Валерій Висоцький разом із отцем Володимиром – настоятелем Балахівського храму Київського патріархату Олексія, Чоловіка Божого (капелан, учасник АТО) вшанували Героїв, відвідали могили воїнів та помолились за їхні душі. Поспівчувати матерям, пом’янути тих, хто віддав своє життя заради усіх нас, приїхала Інна Громова – мати нашого Героя Максима Громова. Хочеться висловити їй щиру подяку за виховання сина, побажати сили, терпіння та віри в краще. Ми знаємо, що Максим зараз, на жаль, у госпіталі, тож від щирого серця бажаємо йому швидкого одужання та міцного здоров’я.
У цей день, разом із отцем Володимиром, вшанувати пам’ять воїнів прийшли ті, хто розуміє всю біль втрати та ті, хто її зазнав. Першим, до чиєї могили підійшли віддати шану, був Олексій Лисенко. Життя цього молодого, розумного, перспективного хлопця обірвала війна. Він був доброю, щирою людиною, хорошим другом і люблячим сином. Низький уклін Тамарі Лисенко, вона виховала справжнього Героя.
Вшанувати Івана Міхна зібралися його рідні – мама Наталія, сестра Зоя, племінник, теж учасник АТО Дмитро та друзі – Костянтин Барліт, Сергій Барліт і Олександр Абоімов. Досі складно повірити, що немає серед живих Івана. Пригадує мати, як проводжала його на війну, а він обіцяв повернутися з перемогою… Невдовзі матір отримала звістку, що син помер від серцевого нападу… Здоровий хлопець, енергійний, сповнений сил, ніколи не жалівся на серце. Лише через два роки Наталія Міхно дізналася правду від побратимів, котрі приїхали до Івана на могилу. Був ворожий напад і через «помилку» командування загинуло три бійці, одним із яких і був наш Ваня. А щоб не псувати статистику та не виплачувати державні кошти, було встановлено такий діагноз.
Представники Громадського об’єднання учасників АТО «Захисник Петрівщини» звернулися до сільського голови з проханням встановити пам’ятну дошку на школі, де навчався Іван (с. Луганка). Закликаємо вчителів школи та керівника господарства Костянтина Міщаніна підтримати цю пропозицію й таким чином увічнити пам’ять Героя. Досі Алла Горністова та усі ті, хто зібрався у цей день віддати шану воїнам, обурюються, що коли проходила серпнева конференція вчителів, то жодного слова не прозвучало про захисників, навіть про свого учня Івана.
Олександр Хруль – перша наша втрата. Усім відомо, які жорстокі бої були за Донецький аеропорт. Саме там і обірвалося життя юнака. Олександр був єдиним сином, міг і мав право не піти на війну, але сидіти спокійно вдома, коли однолітки захищають Батьківщину – це не про нього. Совісний, чесний, він пішов воювати. «Молодий, гарний, як мій онук…» – жалібно пролунало з уст волонтерки Віри Реви.
Ніхто, на превеликий жаль, не може змінити минулого, повернути до життя наших Героїв… Єдине, що у наших силах – це пам’ятати та поважати їх. Бути вдячними за мужність і щиро поспівчувати сім’ям. Ваші сини – Герої! Хоч краще у тисячі разів, аби вони не були Героями, але залишилися живими. Проте, це, дійсно, Люди з великої літери, батьки яких точно знають, що виховали сильну, чесну, совісну та порядну особистість.
Війна забирає життя або калічить… Ми розуміємо, що кожен, хто подивився їй у очі, вже ніколи не буде колишнім. Війна розмежовує людей на «до» і «після». Тим, хто повертається, складно жити далі, вони потребують розуміння та підтримки. Максим Куницький із Червонокостянтинівки, повернувся, пройшовши всі жахіття, для того, щоб відчути нові. Зіткнувшись із нерозумінням і докорами оточуючих і неповагою. Хіба за це людина воювала? «Чому пішов? Я тебе не посилав туди!» – та навіть просто допомігши людині, коли чуєш такі слова, то неприємно. А тут, хлопець ризикував своїм життям, а така вдячність. Це дуже боляче, нестерпно. Коли уже б, здавалося, знайдено відраду в коханій людині, а з’ясовується, що й вона зраджує, то на той момент Максим побачив лише один вихід. Він віддав за нас всі свої сили, зміг вижити на війні, але не осилив мирного життя… Він також Герой!
Алла Горністова висловлює щиру подяку українській церкві Київського Патріархату, зокрема, Владиці Марку – настоятелю Кропивницької єпархії, за розуміння та патріотизм, за запечатування та відспівування Максима у церкві. Нехай його душа покоїться з миром. За можливість відвідати могили захисників дякує благодійнику Валентину Тушному, який надав пальне пальне, Вадиму П’яті та Віталію П’яті за автобус, а також усім тим, хто пом’янув воїнів і вклонився їх рідним. У свою чергу, хочеться щиро подякувати Аллі Горністовій. Вона вкладає всі свої сили, щоб допомогти нашим воїнам на фронті, всю душу – у підтримку тих, хто повернувся, всю любов – сім’ям, котрі віддали найцінніше.
Зараз часто чути: «Ото пішли і за що вони воюють? Там у парламенті всі однакові. Я – ні за кого». Хіба незрозуміло, що вони ж воюють за нас, за свій народ, за людей, за свої родини?! Кому треба воювати за владу? Це ті Люди, котрі заради своїх близьких свідомо йдуть на війну, розуміючи, що поряд буде смерть, знаючи, що треба буде перебороти страх. Вони сильні, незалежні, нескорені… А всі ті, котрі сидять вдома і говорять такі підлі слова – навіть не варті, щоб зараз про них щось писати. Єдине, що хочеться зазначити – ми усі несемо відповідальність за те, у якій країні живемо. Одні за краще майбутнє віддають життя, а інші – деградують.
Нехай кожен задасть собі питання і чесно на нього відповість: «А я зміг би?» А тепер варто усвідомити, на яке ставлення і на яку повагу заслуговують ці Люди.
(За подання матеріалу для статті висловлюємо подяку Аллі Горністовій).
Оксана Ліщенюк
На знімках: рідні та волонтери біля могили Олексія Лисенка; могила Олександра Хруля; рідні та волонтери біля могили Івана Міхна; могила Максима Куницького.
