Днями до нас на Петрівщину, а саме — погостювати до Григорія Ліщенюка приїздив Петро Лойтра зі своєю дружиною Тетяною. Варто зазначити, що Петро Лойтра – постать, добре знана в культурно-мистецькому середовищі, адже він — композитор, автор і виконавець, лауреат Всеукраїнських конкурсів і фестивалів, член Національної спілки журналістів України, член Всеукраїнської спілки письменників-мариністів України, радник польового гетьмана Верховного отамана ЧКО-ЧКВ, генерал-хорунжий Українського Чорноморського козацтва, академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2018р), Лауреат Міжнародних літературно-мистецьких премій ім. Івана Мазепи (2011р), ім. Володимира Винниченка (2014р.), ім. Пантелеймона Куліша (2018р.), ім. Григорія Сковороди (2018р.). Нагороджений козацькими орденами «Іван Мазепа», «Лицар України», Почесним Знаком командуючого ВМС України «За заслуги перед Військово-Морськими Силами України», Візнакою Державного Комітету України у справах сімї та молоді, медалями.

Петро – дуже душевна людина, при спілкуванні з ним відразу відчувається тонка, лірична натура митця. Композитор глибоко відчуває поетичні рядки, саме тому його музика зачаровує, хвилює, зачіпає за живе. Величезна насолода слухати музичні композиції у талановитому виконанні Петра Леонідовича. Чистий, зворушливий голос розливався по всій кімнаті, ми ніби перенеслися у чарівний світ музики, котрий змушував то сміятися, то плакати. Особливо припала до душі після «Плачуть сиві дощі» на слова Григорія Ліщенюка.

Плачуть сиві дощі за холодним вікном
Мерзнуть краплі дзвінкої води.
В жовтім сяйві свічі, на бокалі з вином
Залишились помади сліди.
Приспів:
Ти до мене приходила в сни,
Я на тебе чекав щовесни.
Але все було марно, повір.
І тепер у зими на межі,
Ми з тобою давно вже чужі,
Я втомився від болю й зневір.
Сонцем гралися дні, квітували сад
Ми були ще такі молоді.
Ти сказала мені, що ідеш назавжди,
Тільки я не повірив тоді.
Приспів.
Ворожили сичі кращу долю мені,
Хоч навколо згорав листопад.
Крім бокала й свічі на моєму вікні,
Не вернути нічого назад.

Тихими вечорами Петро розповідав про своє дитинство, юність, навчання в школі, потім в інституті та про сьогодення. Дуже скромно говорив про те, як його голос почали помічати, і з захопленням зазначав, як з-поміж усіх музичних інструментів обрав саме баян. Незабутні студентські роки – вимогливі, але доброзичливі викладачі, веселі ситуації, які й зараз викликають посмішку, безтурботні вечори, коли всі збиралися разом і співали пісень. Розповіді Петра звучали настільки емоційно насичено, що, здавалося, ми й самі повністю поринали в атмосферу пережитих років. Звісно, не обійшлося без розмов і про мистецтво, культуру, можливості та перспективи розвитку митцям.

Петро Лойтра веде активне соціальне життя, спілкується з сучасними поетами. Він робить вагомий внесок у розвиток літературно-культурного процесу сьогодення, кладучи вірші на музику – майстер продовжує їм життя в іншому вимірі.

Варто зазначити, що твори композитора звучать не тільки в Україні, а і в Білорусії, Аргентині, Придністров’ї. Петро Лойтра поклав на музику величезну кількість віршів відомих поетів України, а крім того — нашої Петрівщини: Григорія Ліщенюка (27 пісень) та Григорія Крячка. На слова останнього Петро написав гімн нашого селища. Композитор зазначає, що є вірші, які відразу співаються, з іншими треба довгенько попрацювати, але є й такі, що зовсім не кладуться на музику, тож з ними краще й не мучитися.

Поспілкувався композитор і з директором - головим редактором районної газети Володимиром Кіфенком та петрівським музикантом і самодіяльним композитором Леонідом Старовим. Всі були раді побачити один одного, обмінятися думками, адже величезна кількість тем поєднує їх.

Тож хочеться щиро подякувати Петру Лойтрі за цей цікавий візит. Сподіватимемося, що яскраві емоції від відвідин нашої мальовничої петрівської землі додадуть йому наснаги для написання нових музичних творів.

Оксана Ліщенюк

На фото: Петро Лойтра; Петро Лойтра з Григорієм Ліщенюком; Леонід Старов, Петро Лойтра, Володимир Кіфенко та Григорій Ліщенюк.