Петро Григорович Єлісєєв, старший сержант Збройних сил України, поділився своєю історію до і після, історією, що з’єднала його з зоною АТО, враженнями і намірами стосовно трагічних подій на сході України.

Петро Григорович народився у Республіці Казахстан. Ще першокласником він зі своїми батьками переїхав до України. Хоч і зазначає, що за національністю вважається росіянином, але наша країна, люди і земля не минули осторонь його серця, і пробудили прагнення стати на захист країни, у якій живе.

Справжній чоловік - мужній, войовничий, з власними принципами та моральними цінностями відкрився з іншого, ніжного і турботливого боку, коли почав розповідати про свій дім і родину. Цей сильний мужчина, наш земляк, проживає у Володимирівці, має прекрасну дружину Ларису Володимирівну, яка працює комендантом готельно-ресторанного комплексу «Зодіак». Як говорить наш герой, його дружина хазяйновита, відповідальна і турботлива до своєї роботи. Також має сина Олександра та доньку Ганну, а ще – трьох онуків, якими сильно пишається. Будучи на передовій, народження молодшого онука не застав, але радий, що має велику сім’ю, яка і надихає його, дає сили йти далі у бій.

До 2016 року, поки Петро Григорович не підписав контракт на добровольчу службу у зоні АТО, працював на Північному гірничо-збагачувальному комбінаті «Метінвест» бригадиром монтажників-висотників. Але, як зазначив наш герой у інтерв’ю:

- Дивлячись з обуренням, на те, як ховаються молоді хлопці від служби, на те, як принижують нас слова бойовиків, що це, мовляв, не заради обов’язку, а заради грошей ідуть добровільно служити…Я не міг залишитися осторонь…

Тож у 2016 році, підписавши контракт, цей незламний чоловік був направлений на обов’язкове навчання до Миколаївської області у Широколанівський полігон (нині 235 міжвидовий центр підготовки військових частин та підрозділів) або, як його просто називають, Широкий Лан. Без сорому розповідає, що, не дивлячись на те, що має вже за плечима досвід служби у повітряно-десантних військах, (які мали таку назву за часів СРСР у 80-ті роки, коли і служив Петро Григорович), не зважаючи на вік, усі, хто проходив підготовку до служби, обмінювалися досвідом та інформацією, відвідували тактичні навчання.

Потрапивши на передову до Донецького аеропорту, тоді ще солдат, а нині - заступник командира взводу, згадує, що стосунки між командирами та звичайними солдатами загалом досить хороші, але трапляються різні випадки. Тепер, стоячи по іншу сторону і маючи під своїм «крилом», як Петро Григорович ніжно їх називає – своїх «пацанят», розуміє, що за тих обставин, які з’єднали їх у цьому місці і у цей час, неможливо залишатися постійно спокійним. Звісно, він і сам зазначає, що, як командир, намагається знайти підхід до кожного з бійців, відчути проблему у їхніх душах, ще на початку, коли побачить перші нотки тривоги, намагається пізнати іх з іншої, так би мовити, «домашньої» сторони. Але всі чудово розуміють, що у кожного своя душа, в якій свої переживання, проблеми….свої зернятка сумніву….

Про забезпечення армії командир говорив стисло і стримано. Зазначав, що, звісно, армія забезпечена харчами, але з великою вдячністю говорив і про Петрівську волонтерську організацію «Допоможемо воїнам Петрівщини», які не залишають наших воїнів без провізії. Тема харчового забезпечення армії змогла розкрити Петра Григоровича як турботливого батька:

- Висилають, підтримують…Я ділюся з усією ротою, якщо є можливість, не ділю лише на себе чи на своїх бійців… Обов’язково на всю роту, щось комусь хоч трошки, але виділяю…

Про забезпечення зброєю відповів одним реченням :

- Зі зброї нам нового ніхто нічого не пропонує, тож б’ємо тим, що дають…

І все одно для Петра Григоровича залишається болючою темою те, що молоді хлопці ховаються від виконання свого обов’язку, і нагадує, що у кожного з нас є батьки, сім’ї, дружини, діти…а особливо діти, які будуть відтворювати нашу державу. Що хто, як не наші чоловіки, зможуть захистити населення, землю, країну? І якщо вже він зміг, маючи устатковане і спокійне життя, то чому не зможеш і ти?

Спілкувався Олександр Дога, записала Ольга Шевченко

На знімку: в першому ряду Петро Григорович Єлісєєв разом з волонтерами