Где калина машет ягодою горькой.
И, нахмурив брови, старость наступает,
Так пожить охота – сердце замирает…

В життєвому круговороті різко все змінюється. Не всти-гнеш моргнути оком, як ти вже в похилому віці, а життя назад не повернеш і не гукнеш йому:«Постривай!!!»

Так обумовлено природою: в кого у розквіті юність, а хто зустрічає сиву старість, але найстрашніше, що йде війна, гинуть наші діти, онуки, а всередині країну продовжують обкрадати олігархи, які свої статки ховають в офшорах за ко-рдоном, а мирний люд страждає, особливо пенсіонери, приречені на виживання.

Ось у такому хаосі і непроглядному тумані живе старше покоління. Але, слава Богу, що існує ще яскравий сонячний промінчик, що сяє прямо у нашу старечу душу.

А промінчик цей називається Територіальним центром Петрового, на чолі з директором Інною Олександрівною Лу-к’яновою - чудовою людиною, обдарованою гуманністю й турботливим серцем.

Тож впевнена в тім, що і серед колективу царить порядність, повага, доброта, якою вони зігрівають наші старі понівечені душі. Крім того, що нам майже безкоштовно надають послуги з обслуговування (соціальної допомоги населення на дому) соціальними робітниками, так ще й при територіальному центрі працюють різні гуртки. Також часто організовуються літературні конкурси на різні теми, визначають переможців, нагороджують дипломами і подарунками.

Великий кропіткий об’єм роботи несе колектив, аби забе-зпечити і відігріти наші зачерствілі душі. І ось яскравий приклад: навіть не очікувала, варю собі вдома вареники, коли пролунав дзвінок у двері. Заходить Світлана Фесенко, завідувач відділенням Територіального центру. Вона саме йшла з лікарні, тож зайшла провідати мене. Переступивши поріг, одразу відшукала швабру, відро, пилосос і, поки я поралася з варениками, миттю прибрала мою квартиру. Я здивувалася, адже обслуговувати нас - не її обов’язок, та, напевне, вони всі там «заражені» добротою і гуманністю. А яка ж вона чемна, охайна, вродлива! Русяве волосся з гарною зачіскою, ніжні доглянуті руки, немов ніколи не торкалися домашньої роботи. Але ж насправді, ті руки перуть, готують їжу, миють підлогу і ще й старанно, з материнською ла-скою, гладять двох синочків по білявих голівках. Я не могла стриматись і запитала, чи щиро кохає її суджений? Вона засміялась і відповіла, що кохання у них взаємне і жодного разу не пошкодувала, що рано вийшла заміж. Тому і усім раджу - цінувати кожну хвилину щасливого молодого життя, бо воно занадто швидкоплинне.

А пишу це тому, що дуже мені хочеться аби сталося диво, як у цих рядках:

«Одно изменить я в жизни хотела -
Если б юность вернулась ко мне.
И всю ночь до рассвета,
Пели б в душе соловьи».

Продовжу тему по суті. Напередодні свята «Усіх закоханих» був оголошений літературний конкурс на тему «Де є любов, там є життя». За його результатами перемогли сім учасників, яких і запросили в Територіальний центр. Дехто прийшов самостійно, а Мотрону Іванівну Ковтун, 91-річну, що пересувається на візочку; мене, 88-річну, та Любов Ященко привезли на автомобілі. Привітання з перемогою були урочистими. Нам вручили дипломи та подарунки, і кожен зачитав свій твір. Мотрона Іванівна читала цікаву прозу, просто вражаюче, що у свої роки вона так ясно і зрозуміло мислить та пише. Іван Федорович Бондар та Іван Васильович Сердюк потішили присутніх своїми дотепними віршами про палке кохання і вірність. Читали так, що аж душу пронизувало. Душевними віршами радували Лариса Плетньова і Вікторія Рибак, а Любов Ященко написала такі гуморески, що від реготу усі бралися за боки. Ось така щира, взаємна та приємна атмосфера панувала протягом усієї зустрічі, що відволікла нас від сірих буднів і влаштувала нам безхмарну сонячну погоду. По завершенню офіційної церемонії нас пригостили чаєм та зробили спільне фото на згадку.

Тож дякую вам, дорогі наші опікуни, що дбаєте про нашу старість і наш гідний відпочинок, що сієте в наші душі добро і гуманність. Нехай всі негаразди оминають вас, а поряд з вами завжди крокують міцне здоров’я і благополуччя.

Раіса Філіпенко
смт Петрове