Ліні Костенко – 88

19 березня день народження відсвяткувала легенда української поезії – Ліна Костенко.

Геніальній письменниці-шістдесятниці, твори якої перекладено англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, словацькою, французькою та іншими мовами, виповнилося 88 років.

Ліну Костенко називають поетом епохи. Її вірші та проза завжди викликали інтерес читача та критики і змогли твердо поставити ім’я поетеси серед визначних майстрів української поезії. Костенко є лауреатом Шевченківської премії, премії імені Олени Теліги, премій Антоновичів та Петрарки, нагороджена відзнакою Президента України та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Крім того, поетеса - почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Але головна нагорода для поетеси - любов простих читачів.

На честь дня народження Ліни Костенко пропоную пригадати її найпронизливіші цитати про любов і Україну:

«Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава».

«Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіка».

«Взагалі мені здається, все наше життя – це чекання найгіршого і надія на краще».

«Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч».

«Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива».

«Я всіх люблю, аби не заважали».

«Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати».

«Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана, так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан».

«Жінка – як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи».

«Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах».

«Справжня любов наро-джується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини».

«Любов – це, насамперед, відповідальність, а потім - уже насолода, радість».

«Звичайно ж, Гоголь – це російський письменник, але це – український геній».

«Кожному поколінню сняться свої кошмари».

Про вічне
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно-ввічливі!
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими

За матеріалами інших видань підготувала Тетяна Біденко