Різдво – найдивовижніше і найулюбленіше свято в усьому світі. Ми, українці, найбільше очікуємо його приходу. Це свято приносить нам тепло і радість у кожну родину. Радість, яка триває вже понад два тисячоліття і пригадує нам перевтілення Господнє – Його Різдво. Наш народ за час свого існування збагатився багатьма різними обрядовими дійствами: колядки, вертепи та самі ж приготування до свята, про яке ми так багато знаємо.

В Україні 7 січня є офіційним державним святом, його відзначають навіть ті українці, які не пов’язують себе з тими чи іншими релігійними громадами. Різдвяну ніч багато проводять у храмах, щоб розділити радість свята, що нагадує про втілення на Землі Сина Божого Ісуса Христа.

Старозавітні пророцтва і події, що мають відношення до народження Христа, відомі з Євангелій від Луки та Матвія. У палестинському місті Віфлеємі у небагатій сім’ї теслі Йосипа і Марії, зачатої за переказами від Духа Святого, народилося немовля. Виявлена зірка привела до колиски Ісуса для поклоніння втіленню Бога на Землі трьох волхвів, які принесли в дар золото, ладан і миро.

Християни вірять, що з моменту народження Боголюдини на Землі люди отримали можливість приймати дар благодаті Божої. З цього моменту і почався відлік нової ери, нового літочислення.

Невід’ємним атрибутом святкування Різдва є колядки, в яких прославляється новонароджений Христос. Колядники йдуть від будинку до будинку, сповіщаючи благу вістку - народження Божого Дитяти. У всіх храмах відправляються святкові Різдвяні Літургії. За святковим столом збирається вся родина, вітаючись словами: «Христос народився! Славімо його!»

Багато родин в Україні святкують Святвечір, готуючи вечерю без м’яса, що складається з дванадцяти страв, які символізують 12 учнів Ісуса. Страви включають солодкий зерновий пудинг – кутю, буряковий суп – борщ, плетений хліб – калач, а також гриби в соусі, і рибу.

Вечеря починається, коли в небі буде помічено першу зірку, це те, за чим, як правило, просили дивитися дітей, а також за столом лишають одне вільне місце, щоб вшанувати тих, хто пішов з життя. Стіл також вкривають двома скатертинами: одна для живих членів сім’ї та інша для померлих.

Святвечір – це також ніч, коли люди встановлюють різдвяні ялинки – «новорічні ялинки». Деякі прикрашають стіл дідухом, снопом вівса або пшениці у спеціальній формі, що символізує процвітання на майбутній рік. В цю ніч Святий Миколай відвідує дітей з подарунками для них. У деяких районах України є так звані писанки, прикрашені малюнками яйця, вони дещо схожі на Великодні.

У деяких селах на Різдво влаштовуються народні вистави, пов’язані з давніми язичницькими ритуалами. Люди одягаються як монстри в кожухи і натягують роги, а потім бігають по селі, намагаючись налякати інших. Тоді вони біжать до певного місця, де їх символічно перемагають жителі села.

Опудала спалюються в багатті, і це все супроводжується танцями навколо нього, символізуючи боротьбу добра і зла. Деякі сім’ї святкують Різдво з 7 по 14 січня як святковий тиждень, під час якого вони відвідують будинки друзів та родичів.

Коли Україну контролював Радянський Союз, людям не дозволялося святкувати Різдво. Це свято було фактично замінено на новорічне. Однак багато українців продовжували святкувати таємно, не даючи своїм традиціям померти. Коли країна здобула незалежність у 1991 році, Різдво стало народним святом.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п’ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, миро — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

Історія свята

Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегли у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного хліборобського року отримав новий християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури.

Традиція різдвяного святкування

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все, за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Коляда

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та віншували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги, залежно від регіону, різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Дитяча коляда

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники чоловічої статі.

Парубоцька коляда

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників — п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

— Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі хором:

- По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!

— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Дівоча коляда

Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалеку було видко: дівоча ватага йде!...

Дівчата до хати не заходять: співають надворі, під вікном. «Оце поставимо кружку під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем».

Звідки в українців колядки?

Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Сapodanno, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов’янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.

Цілком можливо, що наші предки, разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов’янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.

Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні у нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв’язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів.

Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах.

Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.

За традицією староукраїнських величальних пісень багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляються в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.

Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.

Вертеп

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці стали виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.

Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідним будиночком з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як «небо» і «земля».

«Свята» частина вертепу

Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже незмінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.

«Народна» частина вертепу

«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.

Варто зазначити, що традиції святкування Різдва в Україні не обмежуються статичним вертепом з ляльками. Широку популярність у нашій країні завоював і живий вертеп, в якому ролі різних персонажів виконують живі люди.

Ще однією традицією святкування Різдва є різдвяні ворожіння. Споконвіку люди цікавилися своїм майбутнім і хотіли заглянути за його завісу. В період Святок, починаючи зі Святого Вечора і закінчуючи Водохрещем, наші предки ворожили на свою долю.

Щоб дізнатися про своє майбутнє, люди використовували віск, молоко, волосся, сніг, прикраси та інші атрибути. Дівчата, звичайно ж, ворожили на судженого.

Різдво Христове – це, в першу чергу, свято добра, миру і милосердя. Незважаючи на те, що Різдво – день сімейний, дуже важливо в цей час допомагати хворим, сиротам, вдовам, жебракам, бродячим тваринам і всім тим, хто з різних причин позбавлений святкових радощів.

Різдвяні традиції дарують нам відчуття свята. Домашній запах хвої і святкових страв, різнокольорові гірлянди, колядки: все це дійство відбувається в чарівне свято під назвою Різдво, яке чекають з величезним нетерпінням віруючі в усьому світі.

Незалежно від того, за якими традиціям Ви будете зустрічати світле свято Різдво, знайте, що воно несе мир і любов. У цей день потрібно задуматися про своє місце в житті і про те, як стати краще.

Прикмети на Різдво

Наші предки вірили, що заметіль у переддень Різдва принесе ранню весну.

Тепла і ясна погода на Різдво — до холодної весни.

Молодий місяць на Різдво несе невдачу у фінансовому плані.

Покриті інеєм дерева на Різдво свідчать про гарний урожай зерна, тоді як зоряне небо — ознака того, що буде багатим урожай бобових.

Зустріч Різдва в повсякденному одязі приносить нещастя.

Нові придбання на різдвяні свята — до благополуччя.

Сімейний хоровод навколо новорічної ялинки, яка за традицією забирається 19 січня (тобто на Водохреща), принесе сімейне щастя і здоров’я.

Прийнято в новорічну ніч для залучення радості і багатства відкривати вікно рівно опівночі і запалювати свічки, причому робити це повинен глава сімейства.

Ситі домашні тварини на Різдво — до удачі.

Але є прикмети, які обіцяють в новому році неблагополуччя і зло.

Полювання на Різдво — до нещастя.

Шиття на Різдво — до сліпоти кого-небудь з сім’ї.

Заняття домашніми справами — до хвороб.

Вірити чи не вірити в прикмети на Різдво — справа суто особиста, але в будь-якому випадку в це світле свято треба бути відкритим, добрим, чуйним, і тоді удача обов’язково загляне у ваш будинок.

І пам’ятайте, що гостинність — невід’ємна складова Різдва, тому в цей період прийнято ходити в гості і приймати у себе вдома гостей, тим самим залучаючи в дім щастя і гармонію.

Як провести Різдво

Різдво вже давно стало одним з улюблених свят у людей. Свято Різдва — це, насамперед, сімейне торжество, під час якого за одним столом збирається вся родина і близькі, даруючи подарунки та вітання з Різдвом і душевне тепло один одному.

Тому важливим питанням є як провести Різдво, щоб воно не стало просто черговим застіллям або стомлюючим зимовим святом.

Чудово, якщо ваша сім’я має традиції, пов’язані з Різдвом. Деякі обов’язково напередодні Різдва відвідують церкву, а інші люди воліють обмежитися сімейною вечерею.

Однак особливість цього свята в спокійній обстановці, що не віщує бурхливих гулянь.

Якщо у вас є дитина, то постарайтеся пояснити їй ненав’язливо, на простій мові, про суть Різдва, наприклад, під час прикрашання ялинки. Коли будете вішати зірку на верхівку ялинки, то розкажіть малюку, що зірка символізує народження Ісуса.

Багато атеїстів також традиційно відзначають Різдво, незалежно від своїх духовних поглядів. Можна просто поси-діти за святковим столом, а потім вийти всією сім’єю на прогулянку, погравши в сніжки. Катайтеся на санчатах або лижах або зліпіть сніговика — символ новорічних свят (на жаль, цього року через примхи погоди ці поради можуть виявитися недоречними, - ред.).

Чому б не влаштувати фейєрверк, що особливо порадує дітей?

Звичайно ж, обов’язково даруйте один одному подарунки, адже це важлива частина різдвяного святкового чарівництва. Тому що, по суті, подарунок символізує увагу до близьких і любов.

В Новий рік, в Різдво Христове будьте радісні, панове!
Хай до вашої оселі колядки прийдуть веселі,
Буде щастя і здоров’я, в справах лад, комора повна,
А на вашому столі — паляниці запашні.
Щоб ви нас не забували, з нами завжди справу мали,
Хай завжди щастить і всюди, з вами хай добробут буде!

Дай, Боже, Вам любові і тепла,
Добра в сім’ї і затишку в оселі,
Щоб щастя світла музика текла
В Різдвяні свята, щедрі та веселі

Посміхніться

У американців подарунки під Новий рік кладуть у шкарпетки, а у нас шкарпетки - вже подарунок!