Досвід «П’ятихатської» дає ствердну відповідь на це питання

Не секрет, що однією з найдошкульніших проблем сучасного українського суспільства залишається досить низький рівень доходів населення. Власне, проблема ця, що набула чітко окреслених рис ще в перші роки державної незалежності України, так і не була подолана жодною владою, хоч кожна наступна влада, критикуючи своїх попередників, саме бідність народу висувала одним з найголовніших аргументів на користь назрілих політичних змін.

На жаль, процеси ці не могли не позначитися на демо-графічній ситуації: починаючи з перших років державної незалежності, кількість населення в країні стала невпинно скорочуватись, молодь, не бачачи для своїх майбутніх родин якихось зрозумілих, чітко окреслених перспектив, просто не наважувалася народжувати дітей. Та й це не єдина біда: не зумівши себе належним чином проявити на Батьківщині, найсміливіші, найініціативніші, найділовитіші потяглися в пошуках кращого життя за кордон. Найрозумніші і найпідприємливіші – до Сполучених Штатів та Канади, основна ж маса сучасних трудових мігрантів – до Італії та Португалії, в крайньому разі – до Росії. А останніми роками вектор масової трудової міграції змістився на Польщу, на черзі очікуються також масові міграційні переміщення до Литви. А що ж у нас, в Україні? Хто буде відновлювати тут розкрадену, поруйновану, але все ще живу економіку?

Прикро говорити, але в нашій аграрній країні, де сільське господарство мало б стати основою добробуту усіх її громадян, заробітні плати в цій галузі залишаються одними з найнижчих. І на це, нарікають сільгоспвиробники, начебто є об’єктивні і незалежні від них причини. Але наскільки справедливими є такі пояснення?

Днями до редакції потрапив витяг із зарплатної відомості ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська». Ось деякі з вказаних у ній позицій:

«Зарплата за жовтень 2017 року»

Водії:
Софіянчук Петро Васильович – 16673 грн.;
Дегтярьов Сергій Леонідович – 16619 грн.;
Овчаров Андрій Анатолійович - 15331 грн.;
Дарчук Сергій Миколайович - 15460 грн.;

Трактористи:
Васенко Юрій Миколайович - 23407 грн.;
Єфремов Віктор Федорович - 24361 грн.;
Неревський Володимир Володимирович - 24992 грн.;
Омаровський Юрій Іванович - 25369 грн.;
Самовол Олександр Іванович - 32155 грн.;

Доярки:
Маляренко Тетяна Олександрівна - 11852 грн.;
Єпіфанцева Тетяна Романівна - 11900 грн.;
Магей Оксана Володимирівна - 10261 грн.

Ну що до цього переліку додати?.. Виходить, якщо правильно організувати виробничий процес, якщо вибудовувати трудові взаємини між робітником і працедавцем на засадах совісті, порядності і справедливості, то, виявляється, і у нас можна непогано заробляти, не думаючи про Польщу, Італію, Португалію чи інші далекі світи! А ще до цього слід врахувати, що працівники господарства мають можливість придбавати продукцію власного виробництва агрофірми за пільговими, досить доступними цінами. При цьому ми всі вже знаємо, що для найкращих своїх працівників господарство влаштовує щорічний відпочинок за кордоном – в одній з найцікавіших і найекзотич-ніших країн, щороку до новорічного свята (яке тут, зазвичай, поєднують із власним Днем сільського господарства) ніхто з добросовісних і чесних працівників не залишається без чудового подарунка. І щороку кількість по-дібних стимулів тільки зростає і зростає. А ще агрофірма допомагає вирішувати соціально-економічні проблеми і питання благоустрою як на своїх територіях, так і в деяких інших населених пунктах району, зокрема, в Петровому. І, безумовно, щедрим подарунком агрофірми усім жителям Петрівщини стала чудова футбольна команда, завдяки якій для значної кількості населення району, принаймні тій, що змалечку була небайдужою до здорового способу життя, до найцікавіших подій в спортивному житті країни, з”явився додатковий смисл життя, яке багато хто з нас тепер вимірює паузами від туру до туру, цікавлячись та вболіваючи за те, як же там зараз виступає наш «Інгулець»?

До чого усе це ведеться? А до того, що якби у всій нашій країні організація суспільного життя здійснювалася за тим сценарієм, за тим принципом, за яким вона здійснюється в «П’ятихатській», якби усі території розвивалися такими темпами, якими вони розвиваються в цій частині нашого району, то, напевне, й діточки б жвавіше народжувалися, й у далекі світи українці не поспішали б. А якщо б і їхали, то хіба що на екскурсію та відпочинок, а як працювати - то хіба вже за дуже великі гроші й на цікаву роботу.

Тобто, ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» своїм прикладом демонструє, що потенціал у нашої країни є. Потенціал для того, аби вже у найближчий час вона стала потужною, самодостатньою, не жебраючи по світах з простягненою рукою. Чому ми не можемо використати цей потенціал? На це питання дати відповідь уже трохи складніше, хоча варіанти відповіді напрошуються самі собою. Можливо, тому, що нам бракує в управлінні країною таких сміливих, рішучих, патріотичних управлінців, які є в «П’ятихатській»? А якщо і є люди з таким потенціалом, то, на жаль, не скрізь їх ми зуміли привести до реальних важелів управління, через що економічним життям держави правили та ще й досі часто правлять ті, для кого розвиток власної держави стоїть десь на наступному місці, після мрії придбати пентхауз у центрі Лондона чи власний маєток з виноградником десь в італійській Тоскані.

Відтак маємо зрозуміти, що революція Гідності для нас ще не завершена. Це особливо важливо сьогодні – напередодні Дня Гідності та Свободи. Адже гідність і злиденність – поняття несумісні. Свобода і несправедливість – теж слова, які погано вкладаються в спільний синоні-мічний ряд. Тож якщо хтось на вершинах владного Олімпу цього ще досі не зрозумів – ми просто зобов’язані допомогти їм сягнути такого розуміння. Дякувати Богу, вже необхідний досвід цього маємо.

Володимир Кіфенко.