Босоногое детство
Безоглядно умчалось,
Шаловливая юность
Незаметно прошла.
Потихоньку подкралась
Одинокая старость,
Подмигнув мне, спросила:
«Как, подруга, дела?»

А справи у кожного свої. Повіяло осінньою прохолодою, пріє пожовкле опале листя в садах, люди збирають останній врожай на городах – буряки, моркву, на нивах також завершуються польові роботи. Дуже влучно пише про осінь наш петрівський поет Григорій Ліщенюк:

Сумна пора. Холодні ранки нині.
Така прозора у річках вода.
Знайомий клен у порваній свитині
Розчулився і росами рида.

Осіння пора завжди навіває смуток, особливо людям похилого віку. Адже відшуміли їхні зими з веснами, вони виростили, виховали і одружили діточок, діждалися онуків-правнуків, поклавши на це всі свої знання, терпіння і уміння, безліч безсонних ночей.

Так і настав час пожинати плоди свого життя, піклування про нашу сиву старість. З нетерпінням чекаємо на вихідні чи святкові дні, коли завітають до нас діти з онуками, піднімуть нам настрій гарними новинами, чи й просто нагодою поспілкуватися з ними.

Та не лише їхня турбота радує нас, бо, незважаючи на те, що країна потерпає від неоголошеної війни, яку називають гібридною, держава вчасно виплачує нам пенсії, багатьох з нас обслуговують працівники територіального центру. Не гребуючи нами, старими, купають, переодягають, годують, роблять необхідні покупки, допомагають по господарству. Чесно кажучи, не всі можуть виконувати цю роботу, адже трапляється, що де-хто з їхніх підопічних відзначається вередливим характером, потерпаючи від докучливих болячок, дошкуляють жіночкам, які їх обслуговують. Тож хочу сказати таким, як я, пенсіонерам, що варто пам’ятати, що, завдяки їм, ми живемо в теплих оселях, не голодні, доглянуті, не покинуті на самоті зі своїми хворобами та тугою за молодими роками. Не робіть їм боляче несправедливим ставленням, пам’ятайте, що, на жаль, є старі люди, які з різних обставин залишаються без догляду. А що вже казати про тих, хто залишився без даху над головою, ховається в погребах від мін і снарядів в зоні бойових дій! Чи про ту матір, яка виростила сина для життя і щастя, а він загинув, захищаючи Батьківщину!

У працівників територіального центру багато роботи. За всіма напрямками діяльності прискіпливо слідкує директор закладу Інна Олександрівна Лук’янова. Крім побутового обслуговування переймається тим, щоб підопічні центру мали насичене культурне і духовне життя. Проводяться, зокрема, літературні конкурси, в одному з яких наважилася взяти участь і я. Як же приємно було отримувати нагороду – диплом і гарну статуетку з написом: «Літературний конкурс 2017 року». Дуже урочисто мене привітали Інна Олександрівна і працівниця центру Світлана Фесенко.

У народі кажуть, що дорогий не подарунок, а увага. Але я задоволена і подарунком, адже він залишиться на згадку моїм нащадкам.

Я добре знайома з батьками Інни Олександрівни, шанованими в Петровому людьми. Її тато впродовж багатьох років забезпечував належний стан протипожежної охорони в ра-йоні, а мама, незважаючи на пенсійний вік, продовжує діяльність задля блага громади, є депутатом Петрівської селищної ради.

Добре знала і дідуся з бабусею (царство їм небесне) Світлани Фесенко. Трудящими і хорошими людьми вони були, як і її мама Олександра. Недаремно кажуть: «Яке коріння, таке і насіння».

Наближається професійне свято працівників соціальної сфери, зокрема і територіального центру. Хочу від імені людей поважного віку, яких вони обслуговують, привітати їх, висловити подяку за турботу і терпіння, їхню нелегку працю, яка додає нам оптимізму, приносить дещицю радості у наші дні сивої старості. Бажаю їм яскравих сонячних днів, мирного неба і особистого щастя. Доземний уклін Інні Лук’яновій, Світлані Фесенко, Світлані Дуді, Марині Бєліковій за щирі добрі душі, невтомні і ніжні руки.

Ми вам даруємо найкращі квіти,
Бажаєм щастя в цей святковий день.
Щоб від життя ви мали тільки радість
Та теплі усмішки від всіх людей.

Раїса Філіпенко, смт. Петрове.