Цю чарівну жінку знають на Кіровоградщині як багаторічну керівницю регіональної дирекції «Укрпошти». Саме під началом Людмили Салоїд в області запроваджено дворівневе сортування, завдяки чому жителі області вчасно отримують власну кореспонденцію. Також через її ініціативу на Кіровоградщині з’явилися електронні черги. Та й це ще не все. Довівши свій професіоналізм на «Укрпошті», Людмила Миколаївна «пішла» в політику, ставши першою заступницею голови Кірово-градської облради. Нещодавно пані Людмила отримала новий виклик. Втім, про це – далі в інтерв’ю.
Кор.: Людмило Миколаївно, на Кіровоградщині ваше ім’я пов’язують, у першу чергу, з «Укрпоштою». Розкажіть про цей період вашого життя.
Звичайно, та робота запам’яталася насамперед колективом. Коли я очолювала кіровоградську дирекцію «Укрпошти», він складався майже з 3 тисяч чоловік, із них 1100 – листоноші. Саме вони потребували якнайбільшої уваги до себе – крім одягу та взуття, ще й транспорту для пересування. Це була щоденна жива робота з людьми. Тому я до цього часу сумую за своїм колективом.
Вважаю, що на цій посаді мені вдалося досягнути певних результатів. Саме на наших теренах вперше в Україні було проведено реорганізацію підприємства, впроваджено дворівневе сортування. Це був пілотний проект, і він вдався: завдяки йому пошта у кожен район приходить о 9 годині ранку, а не так, як раніше – після обіду або навіть у кінці дня. В результаті люди отримували свою кореспонденцію до обіду, а не під вечір, як до того. У свою чергу листоноші, а крім пошти, вони доставляють значні грошові суми, відчули себе більш захищеними, вчасно повертаючись до власних домівок.
Також нам вдалося реалізувати такий проект, як елек-тронна черга. На жаль, сьогодні вона вже не працює.
Кор.: Чому ви пішли з цієї державної корпорації?
Основною причиною стали принципи. Тоді в керівництві «Укрпошти» дуже часто змінювалося керівництво – директорів призначали за політичними мотивами. Вони ставили такі завдання, які я через професійні та моральні принципи виконувати не могла. Саме тому прийняла рішення написати заяву та звільнитися.
Кор.: Наступний період – робота в обласній раді Кіровоградщини, де ви були першим заступником голови. Чим запам’ятався цей час?
Робота в облраді кардинально відрізнялася від поштової. Я опікувалася комунальними підприємствами, у нас тоді їх було 25. На той момент вони працювали навіть без комп’ютерів. Ви уявляєте? В ХХІ столітті! Дуже добре, що це питання вдалося вирішити надзвичайно швидко. Плюс ми підключили всі ці підприємства до 1С. Також створили мережу, щоб усі спеціалісти могли обмінюватися терміновою інформацією, а керівництво бачило, які проблеми потрібно вирішувати в першу чергу.
Крім того, ми першими в Україні запровадили рейтингові оцінки комунальних підприємств. В результаті кожного кварталу нагороджували три кращі з них. Таким чином ми стимулювали людей поліпшувати власну роботу.
Також я опікувалася соціальними проектами. Наприклад, в музеї архітектури та побуту у Пироговому ми відновили нашу знам’янську хату: облагородили територію, висадили нові дерева, саме ті породи, які ростуть у садках на Кіровоградщині – груші, вишні, яблука. Зібрали там усіх земляків, а також відкрили виставку, яка демонструє життя та побут населення затоплених сіл. Нашому прикладу послідували музейні «сусіди» – свої хати привели до ладу представництва Донецької та Черкаської областей. Ми навіть зробили на нашій хатці оригінальний номер – Кіровоградська, 1.
Жива робота в облраді передбачала спілкування з депутатами – потрібно було врахувати думку кожного. Можна стверджувати однозначно – за цей період я отримала новий досвід, який суттєво допоміг мені в майбутньому.
Кор.: Нещодавно вас обрали очільницею обласного осередку політичної партії «Основа». Чим вас привабив цей проект?
Я давно знаю лідера партії Андрія Ніколаєнка – ми кілька років працювали «в одній упряжці». Він сказав: «Я хочу бачити в нашій партії професійних людей справи і, головне – не політиків». Саме до таких я відношу себе – не політиків, а господарників. Не дивно – за плечима 20 років поштової роботи.
Мене підкупило те, що Андрій Іванович хоче об’єднати, в першу чергу, справжніх фахівців. Саме це є основою для того, щоб життя в Україні стало кращим. На превеликий жаль, негаразди нині не лише в поштовій галузі, їх вистачає скрізь, куди не кинеш оком. Ми чомусь набираємо якихось іноземців, які за великі гроші обіцяють рай та кисільні береги. Але я переконана, що крім нас самих, ніхто краще порядок в Україні не наведе. Тому я дуже сподіваюся, що об’єднаний середній клас, а саме там – найбільша кількість професіоналів, – може змінити країну на краще.
Кор.: Якими ви бачите перспективи «Основи» на Кіровоградщині?
Як амбітній людині зі здоровим глуздом, мені хочеться, щоб до «Основи» приєднувалася якомога більша кількість людей. Тому моя мета – створити потужну когорту однодумців. Дуже радує те, що люди, яким ця по-літична сила не байдужа, вже знаходять мій телефон – вони готові підтримати нас різними способами.
Приємно і те, що до нас звертаються не лише з Кропивницького, «Основа» цікавить мешканців переважної більшості районів Кіровоградщини. З нами налагоджують контакт з Голованівська, Гайворона, Благовіщенська, інших міст. І ці люди дуже часто успішно працювали або працюють в контролюючих та правоохоронних органах, мають досвід адміністративної роботи. Наприклад, це стосується Наталі Яворської, екс-заступника голови Бобринця.
Кор.: Для вас це було несподіванкою?
Певною мірою, так. Розумієте, ми тільки розпочали роботу, і вже маємо професіоналів, які хочуть нас підтримати не на словах, а на ділі.
Кор.: З якими труднощами стикнулися в перший час?
Поки що всі складнощі стосуються організаційних моментів – офісу, контактів тощо. Але це проблеми, які зовсім нескладно вирішити.
Головне, неприємно, коли починають навішувати ярлики – колишні, те-се. Я переконана, що через деякий час ця ситуація повториться з політиками, причетними до нинішньої партії влади.
Людину слід оцінювати за вчинками – що вона зробила, що може, які в неї фахові якості, совість, душа тощо. Це, на мою думку, саме головне. Мені здається, саме тому особа Сергія Тарути (ідеолога «Основи» – Ред.) викликає певні побоювання конкурентів. Подивіться, яка кількість так званих блогерів нині робить усе можливе для того, щоб викривити слова та вчинки цього чоловіка.
Кор.: Хто має шанси потрапити до команди «Основи» на Кіровоградщині? Які вимоги висуваєте ви до потен-ційних кандидатів?
Головна основа у всьому – фаховість, майстерність, порядність. Мені подобаються слова нашого ідеолога Сергія Тарути, коли він говорив про 3 «П» – порядність, професійність, патріотизм. Тут немає що додати. Якщо ці якості в людини є, все – можна йти, образно кажучи, на війну, можна гори звернути. Моя бабуся говорила: «Краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти». Якщо за роботу беруться справжні патріотично налаштовані спеціалісти, має все вийти.
Кор.: Пані Людмило, відомо, що вашим хобі є вишивання хрестиком. Яких успіхів вдалося досягти у цій сфері?
Коли працювала в обласній раді, в Художньому музеї влаштували виставку до Дня місцевого самоврядування, в якій брали участь і мої роботи. Після неї вони попросили подарувати одну картину на мій розсуд. Я запропонувала обрати будь-яку з виставлених. Там зупинили свій вибір на картині про Україну.
Практично весь вільний час я присвячую вишивці. Мені вдалося відтворити дуже гарну роботу Яна Вермеєра «Дівчина з перлинною сережкою». Займалася нею більше року, вишивши більше 40 тисяч хрестиків 80 відтінками кольорів. В результаті вона стала гордістю нашої родини – нею захоплюються і чоловік, і донька.
А взагалі в мене дуже багато вишитих робіт – це і скатертини, і серветки. Крім того, я дуже люблю дарувати власні поробки.
Це хобі, до речі, дуже заспокоює – під час цього заняття в голову приходять різні думки про те, як покращити власну роботу, чого б вона не стосувалася.
Кор.: Пані Людмило, важко бути публічною людиною? Яке ваше кредо?
Я не дуже люблю цей статус. В якійсь мірі мені заважає скромність.
Саме головне для мене – це порядність. Роблячи якісь вчинки, я завжди думаю про те, як подивлюся цій людині в очі через кілька років. Тому моє кредо можна охарактеризувати так – порядність понад усе.
Кор.: Дякую за розмову.
