Сергій Савченко – людина в районі відома. Одним з перших він став на захист Вітчизни, потрапивши в першу хвилю мобілізації. В зоні АТО виконував надзвичайно відповідальні обов’язки командира одного з блок-постів. Після закінчення терміну служби його, разом з великою групою демобілізованих воїнів, щиро вітали петрівчани під час урочистого заходу з нагоди їхнього повернення додому. Як бойового офіцера, його побратими обрали головою громадської організації «Захисник Петрівщини», а згодом і депутатом Петрівської селищної ради.
Здавалося б, що, виконавши обов’язок щодо участі у відсічі агресору, можна було б спокійно жити і працювати. Та думати про спокій, коли нашу землю топчуть чоботи загарбників, він не міг, тому виявив бажання продовжити військову службу за контрактом.
Після завершення відповідних бюрократичних процедур Сергій знову одягнув військові однострої і, передавши повноваження щодо керівництва громадською організацією своєму заступнику Петру Ткачуку, повернувся до лав захисників Батьківщини.
Кілька місяців тому мені довелося побувати у складі невеликої делегації нашого району на полігоні «Широкий Лан», де ми зустрічалися з нашими земляками, в тому числі з С.Савченком, а нещодавно він побував у короткотерміновій відпустці вдома і погодився зустрітися, аби сказати кілька слів для читачів «Трудової слави».
Це були, дійсно, кілька слів, бо він був дуже лаконічним у спілкуванні. Нині командир взводу, капітан С.Савченко перебуває у складі своєї військової частини на «передку» - на Донецькому напрямку. Точніші координати, як і назву військової частини називати не став, бо проблема збереження військової таємниці є дуже актуальною. Можна сказати, що ворожа розвідка всеодно діє і противник знає багато, але часом і журналісти мимоволі йому допомагають, розповідаючи в телерепортажах і публікаціях у ЗМІ те, що не потрібно. Втім, цим грішать і журналісти ворожої сторони. Сергій розповів, що вони знали, в якому квадраті знаходиться база ворога, звідки нерідко велися обстріли наших позицій, а встановити точне її розташування допомогли тележурналісти одного з сепаратистських каналів. Вони вели репортаж про візит їхніх волонтерів (у «сепарів» також є волонтери, як і у нас) до підрозділу, про який іде мова, в кадр потрапили деякі будівлі і споруди. Ця картинка і допомогла точно встановити локацію ворожої бази, а згодом і знищити її.
Коли зайшла мова про пермир’я, то С.Савченко тільки стенув плечима – яке там перемир’я! Сепаратисти його порушують постійно, стріляли навіть під час так званого «хлібного» перемир’я – жнивної кампанії. Хоча, правду кажучи, по хлібних масивах боєприпасами, які могли б їх підпалити, не стріляли, жодне поле не згоріло.
Говорили ми і про забезпечення армії, її озброєння та щодо того, чи нададуть нам США озброєння - ті ж «Джевеліни»…
- Чесно кажучи, «Джевеліни» - це міф, який чомусь взяли на озброєння журналісти, створюючи у людей уяву, що вони надзвичайно ефективні і дуже нам потрібні, – каже С.Савченко. Насправді це далеко не так. Ці комплекси боротьби з бронетехнікою хороші, але ситуація в зоні зіткнення така, що очікувати масованих танкових атак не варто. Весь «передок» добре пристріляний, всі танконебезпечні напрямки заміновані. Ворожі танки в атаку не ходять, а виходять на позицію (часто закриту), роблять серію пострілів і відходять. У цій ситуації «Джевеліни» не ефективні, бо для ураження цілі потрібно, щоб вона була в зоні прямої видимості. А що, дійсно, потрібно – новітні контрбатарейні радари, здатні засікати ціль і швидко наводити на неї артилерію, аби знищити ворожу батарею до того, як вона встигне покинути позицію. Потрібні, також, засоби протиповітряної оборони, електронної боротьби.
Задав я і кілька традиційних запитань – як з бойовим духом наших воїнів, хто і як воює проти нас, яка ситуація на «передку»?
Бойовий дух наших захисників високий. Вони готові не тільки давати відсіч ворогові, а й повертати окуповані території. Казки про шахтарів і трактористів, які воюють з нами – для російської «теле-вати». Насправді воюють професійні військові – як росіяни, так і місцеві сепаратисти, які вже пройшли серйозний вишкіл. Їхні диверсійно-розвідувальні групи пробують «прощупувати» нашу лінію оборони, пройти на нашу територію, але отримують достойну відсіч, після чого надовго втрачають охоту до таких дій, бо «сепари» розуміють тільки силу. Стріляють вони, як правило, з 21-ї години до ранку, здебільшого не по передових позиціях, адже знають, що вони добре укріплені, а в наш тил, де простіше знайти незахищені цілі. Часто ведуть перестрілки між собою, встановлюючи таким чином контроль за певною територією задля власних «шкурних» інтересів.
Ось така війна. Коли вона закінчиться – не може сказати ніхто, адже значною мірою це залежить від того, які «таргани» живуть в голові кремлівського маніяка та й, взагалі, від ситуації в Росії. Тож будемо сподіватися, що вона таки ж закінчиться, а нашим захисникам бажаємо стійкості і щасливого повернення додому з перемогою.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
