Мовчали...

Коли Україна боролась за право,
Коли у боях і у муках стогнала,
То Західний світ лиш мовчав величаво,
А «братня» Росія вогнем поливала!

Коли Україна лише воювала
І їй не було ні хвилини життя,
То «дружня» Європа і далі мовчала,
А «братня» Росія не чула ниття.

Коли Україна з катами боролась,
Коли за свободу у муках вмирала,
Коли майже мертва помалу холола,
Європа й Росія, як завжди, мовчали!

І знову: коли довелось воювати,
Вже проти Росії, що «братом» була.
Європа, як завжди, узялась мовчати...
А вся Україна у муках гула.

Україно...

Україно! О, моя любове!
Ти одна мій дух, моє життя!
Твоя мова — найдорожче слово.
Лиш для тебе все моє буття!

Лиш для тебе дихаю, живу,
Ради тебе мову я плекаю.
Я за тебе ворога порву!
Я тебе довіку пам’ятаю!

Я тебе кохаю, Україно!
Я за тебе душу положу!
Будучи тобі лиш, вірним сином,
Від війни і зла - застережу!

 Олександр Кобзаренко, студент, випускник Петрівської гімназії

 

* * *

Під тополями – свічками
У вишневому вінку
Хата – мазанка старенька
Стелила долю осяйну.

Вона мені, немов матуся,
Співала лагідні пісні
Стежину – долю вишивала
У далі, що вела ясні.

Вертав завжди я до порога
Вклонявся низько до землі
Хаті-мазанці старенькій
Що усміхалася мені.

Жива вона і до сьогодні
Моя порадниця свята
Ділись теплом, давай надію
Моїм нащадкам у віках. 

 Іван Сердюк, смт Петрове.