Спортивні новини
«До хорошого звикаєш швидко», - говорить народна мудрість. Спіймав себе на цій думці, відчувши певне розчарування нічийним результатом в Охтирці, у матчі з «Нафтовиком-Укрнафтою», в якому «Інгулець» першим домігся успіху, але втримати переможний рахунок не зумів. Скажемо відверто: ще минулого року нічийний рахунок з однією з найстабільніших команд Першої ліги, та ще й на її полі – ми усі вважали б успіхом. Але минулого року потенціал нашої команди був зовсім іншим, відповідно до нього доводилося по ходу чемпіонату коригувати й завдання, що стояли перед командою. Цього ж року кількома переконливими і яскравими виступами «Інгулець» сам для себе визначив доволі високу планку, згідно з якою мав би претендувати на найвищі місця в чемпіонаті, разом з тим вселивши і серйозні очікування в серця своїх уболівальників. А отже рахунок 1:1 (саме так завершився поєдинок в Охтирці) був явно не тим, на що сподівалися прихильники команди. Тим більше, що по ходу гри «Інгулець» виглядав і потужніше, і цікавіше, тож очікування ці були небезпідставними. Тут слід звернути увагу ще на одну дивну закономірність: уже в третій грі поспіль нашій команді не зараховують чисто забитий м’яч, фіксуючи неіснуюче положення «поза грою». Щоправда, в домашньому поєдинку з «Черкаським Дніпром» ця помилка арбітрів докорінного впливу на підсумковий результат не мала, адже «Інгулець» і так упевнено довів гру до перемоги. А ось у поєдинку з «Арсеналом» вона, цілком вірогідно, вплинула на підсумок гри, адже в разі зафіксованого взяття воріт обидві команди зовсім по-іншому будували б тактику і стратегію подальших дій, і який вони мали б розвиток – тепер можемо тільки здогадуватися. Чи вплинув на підсумок гри з «Нафтовиком» не зарахований «чистий» м’яч Віталія Рябушка? Тут вже важко сказати, адже «Інгулець» не особливо переймався цією неприємністю, а продовжував атакувати так само цікаво, потужно й різноманітно, аж доки знову не домігся успіху. Цього разу на вістрі багатоходової комбінації опинився Владислав Клименко, який по-більярдному точним ударом спрямував м’яч у самісінький кут воріт. Сталося це на 51-й хвилині. І хоча до кінця гри залишалося ще хвилин сорок (а з компенсованим арбітром часом – взагалі майже повний тайм), наші хлопці чомусь далі стали грати «по рахунку», уже не загострюючи, а інколи і відверто «засушуючи» гру. Гадаю, в цьому і була допущена головна тактична помилка, адже перевага в один м’яч – не та, що дозволяє упевнено грати «на утримання». Тим більше з таким небезпечним суперником, як «Нафтовик». Ні, не можна сказати, що наші хлопці зовсім відмовилися від атакувальних дій: щось схоже на спроби загострити гру намагався створювати, вийшовши на заміну, Січінава, також не зовсім вдалу спробу пробити по воротах суперника зробив Олександр Мішуренко невдовзі після того, як замінив свого тезку – Акименка. Однак такими потужними силами, як до забитого м’яча, «Інгулець» вперед уже не йшов, часом подовгу намагаючись з допомогою поперечних передач витягнути гравців «Нафтовика» на себе, аби потім скористатися вільними зонами при контратаках. Але сталося так, що упо-вільнення темпу «Інгульцем» навпаки посприяло нарощуванню темпу господарями. Тим більше, що серйозно посилити їх атакувальний потенціал допоміг дуже вдало виконаний ряд замін. Адже гравці, що вийшли на поле у футболках «Нафтовика», не просто стали рівнозначною заміною своїм дещо втомленим партнерам, а й значно посилили тиск на ворота нашої команди. І на 77-й хвилині, на жаль для нас, цей тиск увінчався успіхом охтирчан: розігруючи м’яч по периметру штрафного майданчика «Інгульця», їм вдалося зробити точну націлену передачу на Антона Яременка, який головою перевів м’яч в кут воріт Ганєва.
Дещо приголомшений таким розвитком подій, «Інгулець» знову пішов уперед, і одного разу ледь не добився успіху: після чудового проходу по правому флангу того ж Владислава Клименка і не менш чудового націленого прострілу просто зобов’язаний був виривати перемогу Олександр Мішуренко. Однак як він у межах воротарського майданчика примудрився пробити вище воріт, напевне, й сам «Мура» пояснити не зуміє.
Що ж, враховуючи те, що в звітному турі майже усі наші прямі конкуренти в боротьбі за лідерство свої матчі виграли, «Інгулець» відкотився уже на шосту сходинку. Відрив від першого місця тепер становить 3 очки. Розрив не критичний, однак тут слід розуміти, що з кожним наступним туром боротьба за перемогу ставатиме все жорсткішою і складнішою, адже бажаючих позмагатися за підвищення в класі цього року, здається, буде не менше десятка, а решта – докладатимуть надзусиль, аби не опинитися в четвірці невдах, кому наступний чемпіонат доведеться розпочинати в Другій лізі. Хочеться вірити, що цього чемпіонату ми до цієї «решти» не потрапимо, принаймні рівень гри нашої команди вселяє таку надію. А от чи вистачить психологічного настрою, аби залишитися в групі лідерів? Гадаю, це стане зрозумілим уже за кілька наступних турів, зокрема й після найближчого домашнього поєдинку з «Сумами», який відбудеться завтра. Остання наша зустріч з цією командою, яка відбулася в Петровому в передос-танньому турі попереднього чемпіонату, запам’яталася уболівальникам голом-шедевром Олександра Мішуренка, але й невтішним для нас результатом 1:3, який дозволив «Сумам» зберегти прописку у Першій лізі, потіснивши звідти чернівецьку «Буковину». Як воно буде цього разу – знатимемо вже незабаром.
Також з рахунком 1:1 завершилася домашня гра в чемпіонаті Другої ліги між «Інгульцем-2» та «Нікополем». Дублери «Інгульця», порадувавши нас у цьому чемпіонаті яскравим дебютом, далі, говоритимемо прямо, більше розчаровують, ніж тішать. Ось і в домашній грі з нікопольчанами в актив нашій команді можна віднести хіба що з десяток хвилин на початку другого тайму, та ще скільки ж наприкінці гри. Інші ж проміжки ігрового часу яскравою динамічною грою, на жаль, не запам’яталися. Що ж, вважатимемо це об’єктивним процесом становлення різко омолодженої команди, і сподіваємося, що яскраві поєдинки другого «Інгульця» на нас чекають попереду. А поки що: не програли – і на тому спасибі.
Володимир Кіфенко.
