Днями в передачі «Про футбол», що виходить в ефір на телеканалі «2+2», окрім речей, які стосуються безпосередньо футбольних баталій, вийшов сюжет про речі навколофутбольні. Зокрема, йшлося про стан полів, про дотримання вимог регламенту як окремими футбольними клубами, так і чиновниками від футболу, високопоставленими функціонерами Федерації футболу України та Професійної футбольної ліги. Чому ця тема стала актуальною? А тому, що, як стає зрозумілим після перегляду зазначеного сюжету, Регламент, який є основним законом проведення футбольних змагань у нашій країні, став наочним прикладом добре відомої народної приказки про закон і дишло. Тобто, коли в окремих випадках від учасників спортивних перегонів вимагають неухильного дотримання Регламенту, а в інших – закривають очі навіть на випадки грубого порушення його вимог. До речі, в цьому сюжеті було використано кілька синхронів з інтерв’ю президента футбольного клубу «Інгулець» Олександра Поворознюка, в якому він якраз і вказав на подвійні стандарти, що мають місце у вітчизняному футболі. Ми ж маємо змогу передати більш повно зміст цієї розмови читачам районки.

- Олександре Григоровичу! З’явилася інформація, що Ви зверталися до ПФЛ та регламентного комітету ФФУ з проханням дозволити «Інгульцеві» використовувати в якості резервного стадіону в чемпіонаті України серед команд Першої ліги тренувальне поле у Володимирівці. Однак такого дозволу не отримали через те, що, мовляв, Регламентом змагань Першої ліги не передбачене використання полів зі штучним покриттям. Разом з тим, скажімо, кременчуцький «Кремінь», у якого навіть основний стадіон має поле зі штучним покриттям, такий дозвіл отримав. Це так чи ні?

- На жаль, це справді так. І чим при прийнятті такого рішення керувалися чиновники ПФЛ чи ФФУ – сказати дуже важко. Хотілося б вірити, що футбол залишається однією з небага-тьох у нашій державі сфер людської діяльності, позбавлених якихось корупційних впливів, однак подібні рішення таку віру, безумовно, ніяк не зміцнюють. Особливо обурює в даному випадку те, що, порівнюючи якість штучних газонів у Володимирівці і в Кременчузі, – вони різняться як земля і небо! Наше поле сертифіковане за усіма вимогами УЄФА. Ще жодна команда, яка приїздила до Володимирівки на змагання у рамках чемпіонату Другої ліги, жоден з інспекторів матчів не висловили до його якості будь-яких зауважень. Більше того: навіть клуби Прем”єр-ліги часом орендують у нас цей газон для проведення ігор своїх дублюючих складів.Натомість у Кременчузі поле не надто відрізняється від звичайні-сінького асфальту. Невипадково ж саме воно є найбільш травмонебезпечним серед усіх інших полів, на яких грають професійні футбольні клуби України.

- Але навіщо «Інгульцеві» використовувати штучне поле, адже трав’яний газон нашого однойменного стадіону в Петровому теж один з найкращих?

- Він тому то і є найкращим, бо ми його утримуємо за найновітнішими агротехнологіями, у які вкладаємо чималі кошти. І, звичайно, в будь-якому разі більшість матчів проводитимемо саме на ньому. Але дозвіл, за яким зверталися, мав стосуватися однієї-двох ігор у березні-квітні та однієї-двох ігор у листопаді. Тобто періоду, коли газон, внаслідок надмірного перезволоження, яке неодмінно настає після кількадобових опадів, стає особливо вразливим до механічних пошкоджень. Погодьтеся, що це і нерозумно, і не по-господарськи: газон, за яким доглядаєш, як за малою дитиною, узяти й просто «убити» через якісь начебто принципові регламентні норми, які, зрештою, виявляються, не такими уже й принциповими, принаймні, стосовно деяких інших команд.

- А чому, на Ваш погляд, має місце така різниця в підходах?

- Я не знаю, спробуйте самі для себе пояснити, чому у нашому футболі за Регламентом усі начебто рівні, але неодмінно з’являються «рівніші». Причому тут йдеться не лише про «Кремінь». Згадайте цю, скажемо відверто, - досить непривабливу ситуацію з «Вересом», який свого часу й до Другої ліги був зарахований без обов’язкового для інших клубів виступу в Аматорській лізі, де мав завоювати право на підвищення в класі завдяки спортивним показникам. А цього року сталася взагалі, як на мене, принизлива для усіх нас, для всього вітчизняного футболу історія, коли замість «Десни», яка слідом за «Маріуполем» (на той момент «Іллічівцем») завоювала право виступити в Прем’єр-лізі, туди потрапив той же «Верес». Причому, якщо навіть сприйняти на віру слова чиновників з Федерації, що, мовляв «Десна» не надала необхідних фінансових гарантій та не виконала ще якихось регламентних вимог для того, щоб виступати у найвищому дивізіоні, то аналогічних гарантій з боку «Вереса» також, як мені відомо, ніхто не бачив. Більше того – «Верес» досі не має власного стадіону, який би відповідав вимогам Прем’єр-ліги. Домашній стадіон «Вереса» «Авангард» уже кілька років перебуває в аварійному стані, керівництво клубу, наскільки я пам’ятаю, обіцяло завершити його реконструкцію ще рік тому. Однак з тих пір на «Авангарді» нічого не змінилося, домашні ігри «Верес» проводить у Львові, на стадіоні «Арена-Львів», і ніхто з офіційних осіб Федерації не хоче вголос визнати, що це відверто ганебна ситуація, що тут діє невідомо який, але явно не спортивний принцип.

- Гаразд, повернімося знову до Вашого клопотання: до когось із футбольних функціонерів Ви зверталися за роз’ясненням, чому мають місце такі подвійні стандарти?

- Звичайно, зверталися. Я особисто мав розмову з цього приводу з президентом ПФЛ Сергієм Макаровим, з відповідальним за питання інфраструктури та безпеки змагань Геннадієм Ждановим, ще з кількома офіційними особами, що належать до організаційної структури адміністрації ПФЛ. Що сказали?... З одного боку вони начебто усі погоджуються, що така ситуація ненормальна, що так не має бути, що усі мають чітко притримуватися вимог Регламенту, а якщо й допускатимуться якісь винятки, то вони мають стосуватися усіх учасників змагань, а не лише обраних. Але, як я відчуваю, ці розмови розмовами так і залишаться. Принаймні ніхто з них не взяв на себе відповідальності за прийняті рішення, не вказав також, хто саме ці рішення приймав, за ким, як говориться, було останнє слово. Звичайно, подібні речі дуже засмучують і розчаровують. Ще раз повторюся: хотілося б, аби хоч якась сфера нашого з вами буття, в даному разі – улюблена мільйонами людей на планеті гра залишалася поза межами якихось неправедних і непрозорих впливів, своєрідних «підводних течій». І, можливо, колись це так і буде. Але поки що є те, що є. І нам слід, нарешті, наводити лад у всьому нашому футбольному господарстві.

Записав Володимир Кіфенко.