Очевидно, найголовнішою подією тижня, що минув, став початок дії безвізу, тобто можливості вільного перетину державного кордону українськими громадянами в 34 європейських країни за біометричними паспортами. На момент написання цього матеріалу вже понад 3 тис. громадян України скористалися цією можливістю.
Щоправда, як це часто у нас буває, - будь-які, навіть об’єктивно позитивні речі тут же применшуються, нівелюються наріканням скептиків: мовляв, для чого нам той безвіз, якщо з рівнем наших доходів ми й власною країною далеко не завжди можемо подорожувати. На жаль, значна частка правди в цих словах є.
І все ж, безвіз – це чудово! Гадаю, футбольні убо-лівальники звернули увагу, якою потужною була убо-лівальницька підтримка нашої збірної в Тампере, що у Фінляндії, під час її останнього матчу з національною збірною цієї країни? Здається, українців на стадіоні було навіть більше, ніж місцевих любителів футболу. Ще кілька тижнів тому ми про це не могли й мріяти. Навіть, коли значні спортивні події відбувалися неподалік західного кордону нашої країни, представництво українських любителів спорту завжди було прикро незначним. І ось, нарешті, цю сумну тенденцію подолано.
А ще те, що безвіз - це класно і зручно, можна зрозуміти з дописів на інтернет-форумах наших учорашніх «братів» з-за «па-рєбріка». Звістка про укра-їнський безвіз викликала у них черговий шквал ненависті й люті, за якими легко читається погано прихована заздрість. Аякже ж, адже це саме Росія ще в далекому 2000-му році проголосила про те, що вже невдовзі її громадяни зможуть вільно подорожувати майже в усі країни світу. Однак, з огляду на непомірно зрослі імперські амбіції, не лише не просунулась до втілення цих своїх намірів у життя, а й зробила їх ще більш примарними, ніж сімнадцять років тому, коли вперше було виголошено прагнення до безвізу.
Що цікаво, дописувачі майже всіх російських інтернет-форумів ще тиждень тому втішали себе думкою, що «никто в Европе хохлам безвиз не даст – поманят, как осла морковкой, и кинут, как всегда». Причому подібні «прогнози» можна було прочитати не лише на відверто пропагандистських «Лайф Ньюс» чи «Раша Тудей», а й на, здавалося б, більш-менш демократичному і прогресивному «Эхо Москвы». Коли ж «віщування» не справдилися, і безвіз українців став об’єктивною реальністю, «брати»-каїни тепер затягли наступної: «Теперь все украинцы поедут мыть в Европе унитазы, а их женщины – заниматься проституцией». При цьому навіть не береться до уваги, що умови безвізу не дають права на працевлаштування, та й взагалі - європейські унітази, як відомо, й без українців були, як мінімум, не бруднішими за російські. Та в даному разі логічно осмислити усі ці речі споживачі кремлівського інформпродукту просто не спроможні, недарма ж бо на протязі багатьох років численна когорта різноманітних кисельових-соловйових-толстих-шей-ніних ударно працювала над перетворенням їхніх мізків на холодець, спроможний управляти лише найпростішими інстинктами, а не усвідомлювати об’єктивні, абсолютно закономірні процеси. Та Бог з ними, з росіянами, зрештою – це їх вибір, і якщо й не усвідомлений, то принаймні вони нічого не зробили для того, аби він став усвідомленим. Ось типовий приклад: один з форумчан говорить: «Подумаєш, безвіз. То хохли такі злиденні, що не можуть знайти зайвих 40 євро, аби за-платити за візу…». Ну от як сказане прокоментувати? Це створіння навіть не розуміє, що суть безвізу не в сорока євро (хоча, звичайно, з нинішнім рівнем статків багатьох наших громадян і вони не будуть зайвими). Однак в даному випадку рішення про безвіз є символом простягненої руки європейських народів Україні та українцям, визнанням того, що ми також є невід’ємним елементом європейської спільноти, європейської культури. Та й взагалі, можливість подорожувати без віз робить усіх нас значно мобільнішими, вільнішими у своїх діях та намірах. Адже тепер можна увечері надумати відвідати Прагу чи там Антверпен, наприклад, а вже зранку вирушити туди, куди задумав, чи й взагалі – по ходу подорожей до-вільно змінювати свій маршрут. Раніше ж, аби виїхати за кордон, потрібно було за кілька місяців подати запит в посольство обраної країни чи до візового центру, відстоявши в багатогодинних чергах та збираючи купу усіляких документів. Потім знову, стоячи в іншій черзі, гадати, чи сподобаєшся ти чиновникові, що розглядатиме твій пакет документів, чи ні, адже, як відомо, відмова у виданні візи навіть не вимагала пояснення причин. Тож, окрім елементарних побутових незручностей, процедура отримання візи нерідко супроводжувалася ще й емоційними потрясіннями, а інколи навіть відвертим приниженням. Тепер усе це в минулому, якщо, звичайно, ви їдете за кордон з туристичною метою, а не з прагненням працевлаштуватися.
І наостанок про найголовніше: звичайно, усі можливості і переваги безвізу ми зможемо оцінити повною мірою лише тоді, коли, окрім формально юридичних умов, для вільних подорожей світом нашим громадянам будуть створені й відповідні економічні умови. Влада заявляє про свій намір уже найближчим часом приділити вирішенню цієї проблеми значно більше уваги і зусиль. Причому йдеться не лише про зростання реальних доходів громадян, а й про більшу доступність самих подорожей. Адже ми маємо парадоксальну ситуацію: в країні, яка серед усіх інших європейських держав має найнижчі зарплати та пенсії, чомусь найдорожчі пасажирські авіаперевезення, далеко не найдешевші залізниця і автотранспорт та й розвиток автомобільного туризму тривалий час стримується абсолютно неадекватними цінами на автомобілі власного виробництва та безглуздими митними і акцизними поборами за ввезені іномарки. Чомусь здається, якщо владі справді вдасться вирішити цю проблему, то їй вибачать багато існуючих на сьогодні інших невирішених проблем, зокрема і корупційну економіку, і розтягнені по приватних кишенях промислові підприємства, надра, енергетичні, земельні, лісові та інші природні ресурси. Але як зробити так, щоб «і вовки були ситі, і вівці цілі», тобто – щоб і ті, хто привласнив собі цілі сегменти загальнонародної власності, сильно не постраждали (в цьому, схоже, ни-нішня влада не зацікавлена), і щоб народ при цьому мав гідний рівень життя – дилема, яку розв’язати дійсно дуже складно.
Але щось таки в цьому напрямку уже починає робитися. Зокрема, найближчим часом, як обіцяють Президент та деякі урядовці, на вітчизняному ринку авіаперевезень (в тому числі й за міжнародними маршрутами) повинні активніше запрацювати одразу кілька потужних «лоу-костів», тобто бюджетних авіакомпаній, ціни на квитки яких можуть бути доступними навіть з українськими зарплатами – наприклад, ірландська «Ryanair» чи угорсько-польська «Wizzair». Крім того, вже цього літа будуть відкриті одразу кілька нових міжнародних залізничних маршрутів, зокрема, до польського Кракова, до болгарської Варни, розглядається і вивчається можливість запровадження залізничного сполучення ще за кількома напрямками. Відчуваючи, що «прийшлі» конкуренти завдадуть відчутного удару по можливості й надалі отримувати надприбутки, змушені дещо вгамовувати свої непомірні апетити й вітчизняні перевізники. Зокрема, приватна авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» тепер вже згодна перевозити пасажирів на внутрішньоукраїнських маршрутах за ціною від 249 гривень, а в кілька європейських країн – від 560 грн. Щоправда, придбати квиток саме за такою ціною можна не пізніше як за 10 місяців до дня вильоту. Та це вже звичайна світова практика: чим завчасніше – тим дешевше. Тут цікавим є інше питання: а чому ж раніше, навіть по Україні, квиток на літак (коли б його не придбали) дешевше семи з половиною сотень гривень не коштував? Не дивно, що сьогодні представники МАУ, вочевидь, в спеціально заготовлених телесюжетах, всіляко намагаються шельмувати тих державних посадовців, що сприяють введенню лоу-костів в Україну. Серед усіляких начебто «переконливих» аргументів один з представників МАУ (досить молодий, до речі, за віком) навіть став нарікати, що, мовляв, тепер авіаперевезення втрачають свій елітний статус. Виявляється, на думку юних чиновників від МАУ – це недолік! Мабуть, їм тато з мамою не розповіли, що колись квиток на літак був цілком доступною річчю для кожного: від колгоспника до сторожа сільського клубу. Щоправда, про міжнародні авіаперельоти тоді ніхто із нас не міг і мріяти. Зараз уже й ця мрія з’являється. А от чи буде вона втілена у дійсність? Побачимо. Принаймні, безвіз для цього відкриває широкі перспективи, надію на те, що колись усе ж таки зв’язки з Європою у нас стануть не менш сильними і не менш багатоаспектними, ніж донедавна вони були з Росією, і які сьогодні доводиться так болісно розривати. Розривати через те, що «Русский мир», побудований на зраді, брехні, підлості і жорстокості, - точно ніколи не стане нашим стратегічним вибором, тією ідеологічною спадщиною, яку ми хотіли б залишити наступним поколінням українців - нашим дітям та онукам.
Володимир Кіфенко.
