До річниці Чорнобильської трагедії
Ця трагедія не тільки знайшла своє відображення в нашій складній історії, вона відібрала багато життів і навіяла страху, в першу чергу, на нас - громадян України, тож і залишила пам’ять про себе в кожному з нас. Скільки потрібно було мати мужності йти і рятувати країну з цієї халепи, рятувати світ, завчасно усвідомлюючи, що отримаєш загрозливу дозу опромінювання і не знаючи, як вона вплине на твій організм і наскільки небезпечною виявиться для подальшого життя, для родини; хто виживе і з якими наслідками доведеться жити далі. Безперечно, ця трагедія - чорна мітка в нашій історії. Найграндіозніша за своїми масштабами та наслідками, вона навіки вкарбується в пам’яті людства, послужить грізним застереженням людям, що живуть сьогодні та їх нащадкам. Нагадувати про трагедію та не забувати про тих, хто зупинив біду, – наш священний обов’язок.
Найоб”єктивніше про те, що тоді сталося, насправді, можуть сказати лише ті, хто безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків лиха. Напередодні 31-х роковин Чорнобильської катастрофи ми поспілкувалися з деякими учасниками подій тих днів.
МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ КОПАНЬ, мешканець Петрового. До трагедії працював водієм КOMATSU на Петрівському руднику. З 6 травня по 6 липня 1986 року перебував на ліквідації лиха у місті Іванкове. Жили в наметах. Основна робота полягала в дезактивації поверхонь будівель, зокрема і там, де працювали люди. На це виділялось по 20 хвилин на добу (за даними розрахунків дозиметристів, за такий час військові могли отримати не більше, ніж два рентгени). Микола Миколайович був водієм розливної станції.
Після ліквідації повернувся на попередню роботу. Зараз працює водієм в Територіальному центрі со-ціального обслуговування населення (надання со-ціальних послуг) Петрівського району.
Ще один співрозмовник наш земляк ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ГРЕЧАНИЙ. До трагедії на ЧАЄС працював у Петрівському РЕМ. Після аварії на енергоблоці - жив і працював у місті Зелений Ліс. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою. Вона приїхала з Рівненської області зразу після закінчення училища. На забрудненій території працювала кухаркою. Разом Юрій та Олена пробули в зоні лиха три роки. Після роботи на ліквідації трагедії повернулися разом до Петрового. Тут і одружилися. Нещодавно Юрій повернувся до рідної домівки зі служби в АТО, де воював добровольцем. Влітку ми його бачимо на дитячому пляжі, де він працює рятувальником.
Своїми спогадами з нами поділився і мешканець села Червонокостянтинівка ГРИГОРІЙ ОПАНАСОВИЧ ОРИШАКА. Основною його роботою було обслуговування в Чорнобильській зоні людей. Працював водієм спецавтотранспорту. Строк перебування в небезпечній зоні склав 4 місяці. Жили ж у військовій частині міста Тятки, це 10 км від зони.
На жаль, ні в кого з наших співрозмовників не залишилось фотознімків того часу, тому що робити їх було суворо заборонено.
Спливають роки, все далі віддаляючи нас від тих страшних подій. Десятки тисяч людей виконували свій обов’язок, ліквідуючи наслідки планетарної катастрофи. Серед них - бійці першої лінії фронту - пожежники. Скупі слова зведень «локалізували», «ліквідували» майже нічого не говорять. Наші нащадки і по цей день багато чого не знають про це лихо. Де зараз ці люди, скільки їх залишилося живих, а як живі, то як вони існують, хто знає горе їхніх матерів і батьків? На яких лікарняних ліжках вони дотлівають? Багатьом з них тоді було по 22-24 роки, вони були повні сили і надій, мали право на щастя і любов, але вступили в жорстокий бій зі страшним ворогом, який немає ні обличчя, ні запаху, ні тіні, ні смаку.
Через пекло Чорнобиля пройшли більше 6 тисяч пожежників України. Багато із них уже відійшли у вічність. Якими зусиллями було врятовано Україну і Світ? Можна тільки уявити, що Україна була на грані знищення держави і нації. Чорнобильські проблеми, на жаль, від скалічених наших генів відіб”ються на онуках і правнуках. Якщо через рік після аварії число померлих досягло 2-х тисяч людей, то вже в 1995 році – біля 37,5 тисяч. За даними міжнародної організації «Грінпіс» в Україні, Білорусії і Росії за 20 років від раку померли 200 тисяч осіб. Скільки нині ліквідаторів пішли з життя - сказати важко. Японці, які перенесли Хіросіму і Нагасакі, сказали, що відчутні для нас гіркі плоди ми будемо пожинати ще понад два десятиліття. Тож Чорнобиль для нас всіх не скінчився. І не потрібно творити ілюзій, що за 31 рік з чорнобильськими проблемами покінчено. Адже катастрофа на Чорнобильській станції у 500 разів потужніша бомби, скинутої на Хіросіму.
Дорогі співвітчизники, друзі! Пам’ятайте, кому ви повинні бути вдячними за своє існування на Землі, за можливість милуватися Сонцем.
Без знання історії, навіть гіркої, без минулого, не може бути щасливого майбутнього.
Олена Приходкова.
На знімках: Микола Миколайович Копань та Григорій Опанасович Оришака - учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
