Сергія Яковича Снігура добре знають багато земляків-петрівчан, а, тим більше - працівників кар’єру. Свого часу він закінчив Харківський інженерно-педагогічний технікум, отримав спеціальність майстра виробничого навчання у галузі залізничного транспорту. Працював на Петрівському кар’єрі машиністом тепловоза, машиністом бурової установки… Словом, жив звичайним життям звичайної людини, яка заробляє на хліб своїми роботящими руками. Доводилося працювати і за кордоном, в тому числі в Росії. Каже, що скрізь до робітників ставляться з повагою, толерантно, чесно платять за чесно виконану роботу. Крім Росії. Їздив туди працювати тричі - і тричі його дурили, недоплачуючи зароблені гроші.
Роки юності і молодості Сергія Яковича минули, нині йому йде вже 58-й рік, але він, пам’ятаючи, що росіяни завжди ставилися до наших так званих «гастарбайтерів» далеко не доброзичливо, не зміг спокійно сприйняти російську агресію, стало прикро за державу. Тож вирішив добровільно стати воїном, підписавши контракт зі Збройними силами України. Сталося це 30 травня минулого року.
Впродовж двох місяців проходив підготовку на Яворівському полігоні. Хоча свого часу, під час строкової військової служби, пройшов непоганий вишкіл в одному з елітних підрозділів – Кірово-градській повітряно-десантній бригаді, був там командиром відділення розвідки. Та тренування в Яворові, які включали фізичну, тактично-бойову, стрілецьку, психологічну підготовку дали дуже багато. Їх проводили іноземні, здебільшого, канадські інструктори, які навчали бійців сучасним прийомам бою. Тож новоспечені воїни-контрактники прибули в зону АТО всебічно підготовленими до реальних військових дій.
Сергій міг обрати місце подальшої служби – повітряно-десантну бригаду, чи особливу артилерійську бригаду «Південь». Обрав артилерійську бригаду, бо вона в той час брала безпосередню участь у бойових діях на Маріупольському напрямку. Отримав призначення на посаду начальника РЛС. Її завдання – виявляти вогневі позиції артилерії і танків ворога та передавати їхні координати командуванню, яке визначить, якими засобами їх слід знешкодити. Розповідає, що спочатку було страшнувато, адже його підрозділ, хоча і не перебуває безпосередньо на передовій, але від лінії зіткнення недалеко – метрів 800. Тож не раз потрапляли під ворожі обстріли. Та швидко звик до фронтового життя. Вже встиг отримати нагороду за виконання бойового завдання, виявлення вогневої позиції противника на відстані 26 кілометрів – нагрудний Знак Пошани. Нагороджений також кількома Почесними грамотами від командира військової частини.
Ми з Сергієм Яковичем зустрілися, коли він приїхав додому у відпустку. Каже, що радий зустрічі з близькими та друзями, але вже не по собі від того, що там товариші воюють, а він тут «прохолоджується». А ще зрозумів, що лише там, на фронті, люди по справжньому цінують дружбу, відчувають, що завжди можна спертися на надійне плече товариша. Бойове братерство – це особливе відчуття, про яке в цивільному мирному житті ніхто не має уявлення. А ще на фронті зрозумів суть поняття «патріотизм». Там всі стають патріотами, всі свідомо стали на захист Вітчизни і готові її боронити до останнього. Та що там боронити – готові її звільнити від ворога і переконані, що, аби знищити «сепарів», знадобилося б пару тижнів.
-Не знаю, як в інших військових частинах, бо ж по телевізору чомусь розповідають, здебільшого, про негаразди, які, мабуть, і трапляються, але ми, наприклад, забезпечені і обмундируванням, і продуктами харчування дуже добре. Далеко не всі вдома так харчувалися, як ми на фронті, – зізнався Сергій. - Водночас відчувається недокомплект особового складу. Тож закликаю справжніх чоловіків і пат-ріотів вступати в ряди Збройних Сил України. Я вважаю, що кожен чоловік на генетичному рівні воїн, боєць. Недаремно військова служба в більшості країн вважається дуже престижним заняттям.
На запитання – як сприйняли рідні його рішення стати солдатом-контрактником, відповів, що, дружина, на жаль, вже померла, а син сам має військову освіту і офіцерське звання, тож поставився до батькового вчинку з розумінням.
Закінчуючи розмову, Сергій Якович висловив найщирішу подяку волонтерській організації Петрівщини, всім землякам за чудові новорічні подарунки. До речі, він єдиний у бойовому підрозділі, хто отримав подарунки від громади. Було дуже зворушливо і приємно. Особливо цінують воїни дитячі сувеніри і малюнки, отримують їх зі сльозами на очах, малюнками прикрашають бліндажі на передовій і помешкання в тилу, куди відходять у ході ротації. Алла Горністова, яка брала участь у нашій розмові, пообіцяла, що коли він їхатиме назад, під Широкіне, де дислокується його бригада, передасть йому ще чимало дитячих і волонтерських подарунків.
Тож побажаємо Сергію Яковичу, всім нашим землякам і всім воїнам, які протистоять агресорам і бандитам-сепаратистам, залишитися живими і неушкодженими, а всім нам, нашій Україні - перемоги.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
На знімках: Сергій Снігур; бойова нагорода воїна.
Фото автора.
