У день зимового сонцестояння в Україні святкується День енергетика.
Символічно, що це свято співпадає з найкоротшим днем і найдовшою ніччю в році, коли робота енергетиків найбільш відчутна. Паливо та енергія залишаються головними чинниками, що зумовлюють функціонування всієї виробничої сфери економіки.
У культурну традицію працівників енергетичної галузі звичай святкувати цей день увійшов ще у другій половині минулого століття.
Тож з нагоди відзначення цієї дати хочу розповісти про одного з ветеранів енергетичної галузі Петрівщини Володимира Петровича Губаря, який увесь свій трудовий шлях пройшов на одному єдиному підприємстві - в Петрівському РЕМі.
Народився він у Кривому Розі. Під час Другої світової війни їхня сім’я була еваку-йована на безпечну територію. Після служби в армії навчався в Дніпропетровському сільськогосподарському технікумі, по закінченні якого був направлений до нашого району, де у 1963 році розпочав свою нелегку трудову діяльність. Спочатку працював черговим на підстанції, потім - старшим диспетчером, а згодом - майстром мереж і підстанцій. Умови праці були далекими від теперішніх, робота полягала у розширенні електричних мереж по всьому району. На той час впроваджувалося в експлуатацію нове, досконаліше устаткування, де збільшувалися і витрати електроенергії. Усе це сприяло досить інтенсивному нарощуванню енергетичних потужностей. Потрібно відзначити, що під час роботи часто доводилося приймати неординарні рішення, фахівці і робітники виявляли творчий підхід до вирішення складних технічних проблем, що дозволяло значно скоротити терміни збільшення енергетичних потужностей.
Згадуючи минуле підприємства, кожен розуміє, що славні здобутки – це не заслуга історії, це заслуга людей, її творців, - ветеранів філії. Працівники мріяли про велику техніку, яка б допомагала встановлювати нові лінії електромереж. Адже на початку функціонування Петрівського РЕМ Володимир Петрович, разом із своїми співробітниками, можна сказати - своїми руками (в прямому розумінні) піднімали енергетичну галузь, тому що на їхню долю випало й копати ями під залізобетонні опори вручну, і власноруч вантажити на вантажівку величезні бетонні «пасинки» (для цього був задіяний весь робочий персонал). Зимові обходи ліній електромереж робили на лижах, занотовуючи номери опорних стовпів та складаючи їхні схеми. Якщо день доходив до вечора, то нерідко доводилося заночовувати в найближчому колгоспному господарстві, а вже наступного дня повертатися назад.
Ветеран згадує, як колись, у 1968 році, внаслідок негоди ожеледиця покрила цілу лінію електромереж аж до села Зеленого. Попадали опори з дротами, все перемішалося з землею. Ситуація стала критичною. Та завдяки допомозі місцевих жителів з прилеглих сіл, які масово вийшли на ліквідацію наслідків аварії, результати природної стихії вдалося побороти.
Більшість доріг району на той час були ґрунтовими, тому, щоб дістатися до об’єкта, нерідко спочатку їхав трактор і на буксирі тягнув машину, в якій уже перебували люди та робочі матеріали.
За свою трудову діяль-ність не пам”ятає в їхньому колективі жодного трагічного випадку з летальним кінцем. Ветеран енергетичної праці користується заслуженою повагою в колективі, з ним радяться, на нього рівняються. Завдяки його спогадам ми можемо дізнатися про минуле роботи енергетиків району.
Зараз Володимир Петрович на заслуженому відпочинку, займається домашнім господарством та вправно справляється з присадибною ділянкою. Має доньку, сина та багатий на онуків та правнуків.
Від злагодженої роботи наших енергетиків залежить не тільки все виробництво і вся промисловість, але і економіка в цілому. Важливість і необхідність такої тісної співпраці підтверджена часом і практикою.
Олена Приходкова.
На знімку: ветеран енергетичної галузі Володимир Губарь без роботи залишатися не звик, тож уміло порядкує на власній присадибній ділянці.
