На фініші сезону – найсерйозніше випробування

Кінець минулого тижня позначився для уболівальників Петрівщини уже одним з останніх футбольних видовищ у цьому сезоні, адже залишився лише один – заключний тур, перш ніж команди роз’їдуться на зимові канікули, а в чемпіонатах розпочнеться тривала чотиримісячна перерва, під час якої, напевне, відбудеться деяке переформатування складів команд, гратимуться товариські матчі в рамках передсезонного збору, проводитимуться неофіційні турніри.

Свою заключну домашню гру «Інгулець-2» проводив у Володимирівці, а не, як це спочатку анонсувалося, - на головному стадіоні в Петровому. Чому стався перенос – напевне, більшість уболівальників здогадуються. Причиною стали потужні осінні зливи, які зробили трав’яні газони дуже вразливими до механічних пошкоджень (про що, власне, ми й писали в попередньому номері). Причому, до-шкульність цієї обставини стала помітною вже на багатьох рівнях. Скажімо, через небажання остаточно знищити вимоклий газон один з лідерів Першої ліги рівненський «Верес» вперше переніс проведення домашнього поєдинку на один із стадіонів області за більш ніж шістдесят кілометрів від обласного центру.

А президент горностаївського «Миру» Іван Доценко взагалі вирішив власним рішенням скасувати гру на полі горностаївського ста-діону «Затис», вирішивши, що для клубу меншими втратами обійдеться сплатити належний в таких випадках штраф та отримати зарахування технічної поразки 0:3, ніж дозволити, фактично, «убити» газон власного стадіону. На щастя, у нас, дякувати Богу, а, в першу чергу – президентові «Інгульця» Олександру Поворознюку – ця проблема вирішилася значно простіше: хто б що не казав, що штучне поле не є абсолютно рівнозначною заміною трав’яному газону, але в таку погоду, яку ми спостерігали майже упродовж усього минулого тижня, саме штучний газон стадіону у Володимирівці, завдяки, до речі, його чудовим дренажним властивостям, дозволив уболівальникам повноцінно насолодитися чудовою грою у виконанні обох команд. Передусім, звичайно, з огляду на підсумковий рахунок – у виконанні нашої команди.
Розпочалася ж звітна гра із запізненням на 45 хвилин. Офіційний сайт ФК «Енергія» пояснив це запізнення поломкою автобуса через поганий стан доріг. Але, поспілкувавшись під час перерви з водієм новокаховців, ми з’ясували, що вони елементарно заблукали. Як зізнався водій, понадіялися на GPS-навігатор, але цей прилад, очевидно, був укомплектований не надто якісною програмою. Зокрема, уже опів на дванадцяту команда «Енергії» була в Кривому Розі, але замість того, аби поїхати на Терни, а потім на Ганнівку і Володимирівку, вони потрапили в Лозуватку (бо навігатор підказав, що там вже зовсім поруч Кіровоградська область). Власне, чому вони з Лозуватки не повернули на Петрове, де вже й Володимирівка зовсім поруч – важко сказати. Невже у Лозуватці не можна було запитати місцевих водіїв? Проте «Енергія» знову повернулася в Кривий Ріг, і, проїхавши уздовж через усе місто, нарешті таки виїхала до Тернів, а далі - до Володимирівки. Зрозуміло, що замість очікуваних чоти-рьох годин в дорозі вони провели майже сім, і це, можливо, не найкращим чином позначилося на фізичному стан гравців. Принаймні про це подумалося, коли на 9-й хвилині матчу гості вже «горіли» з рахунком 0:2. Щоправда, й заслуг нашої команди тут применшувати не варто, адже розпочали гру гравці «Інгульця-2» дуже активно, злагоджено і націлено на ворота суперників. Особливо гостро виділялися в атакувальній ланці господарів Олександр Мішуренко і Ніка Сітчінава. Хоча першими забити мали нагоду саме гості: на п’ятій хвилині матчу, після навісного прострілу з лівого флангу, нападник «Енергії» Квачов у стрибку націлено пробивав головою в дальній від голкіпера нижній кут воріт. Нас в тому епізоді врятувала стійка. А вже за хвилину мав нагоду відзначитися Олександр Мішуренко, втім зі зручної позиції пробив відверто невдало, тож м’яч виявився легкою здобиччю голкіпера новокаховців Старченка. І все ж, швидкий гол таки відбувся: уже в наступній атаці Валерій Коверник зробив націлену передачу на Ніку Сітчінаву, який в штрафному майданчику гостей, під опікою двох захисників, перебував спиною до воріт. Наш грузинський легіонер, зрозумівши, що переграти двох опікунів буде  складно, прийняв м’яч на груди, а вже другим дотиком, в падінні через себе, пробив не надто сильно, але дуже точно в саму «дев’ятку”. Воротар виявився безсилим, а красень-гол, напевне, міг би стати переможцем будь-яких рейтингів, що складають у таких випадках. Ще за три хвилини рахунок було подвоєно: після низки обопільних помилок у центрі поля, наша команда знову розпочала атаку з лівого флангу, звідкіля точну націлену передачу красивим ударом в падінні головою замкнув Олександр Мішуренко. Щоправда, «сухий» рахунок протримався недовго: знову за три хвилини вже гості, скориставшись неузгодженістю в обороні гравців «Інгульця», відквитали один м’яч. Та на цьому гольова феєрія не закінчилася: на 18-й хвилині чергова атака «Інгульця» призвела до виходу сам на сам з голкіпером знову ж таки Сітчінави. Точно  пробити йому завадили два захисники, що наздогнали форварда в момент прийому м’яча, тож Ніка скинув м’яч під удар своєму партнеру по атаці Олександру Мішуренку, удар якого голкіпер відбив, але на добивання першим встиг той же Сітчінава. Отже на вісімнадцятій хвилині вже було встановлено, як згодом з’ясувалося, остаточний рахунок. Неважко було собі уявити уболівальницьку ейфорію, тим більше, що саме в цей момент прийшла інформація з Києва, в якій повідомлялося, що перша команда і там веде в рахунку: в поєдинку проти сильного «Оболонь-Бровар» наша команда першою забила гол на початку другого тайму.
На жаль, те повідомлення було єдиним обнадійливим для нас. Надалі з Києва приходили тільки сумні новини. Схоже, що після пропущеного м’яча «пивовари» активізувалися і вирішили довести зухвалим гостям, «хто в домі господар», забивши у відповідь аж чотири м’ячі і завдавши «Інгульцеві» поки що найдошкульнішої поразки (крім хіба що виїзного поєдинку в Рівному, де ми поступилися «Вересу» з «сухим» рахунком 4:0). Натомість у Володимирівці глядачі більше забитих м’ячів не побачили, хоча наші футболісти мали слушну нагоду для того, аби також забити четвертий м’яч: за порушення правил в штрафному майданчику проти Валерія Коверника арбітр матчу Денис Рєзніков призначив пенальті у ворота гостей. Однак штатний «пенальтист» нашої команди Олександр Мішуренко цього разу пробив край невдало, значно вище воріт.
Отже, звітний тур для нас позначився втратою однієї сходинки в турнірній таблиці для першої команди. «Інгулець-2» же продовжує залишатися четвертим.
Уже кінець цього тижня для уболівальників позначиться закінченням такого захоплюючого і напруженого сезону і знаменується таким собі маріупольсько-петрівським протистоянням: у суботу, 19 листопада, «Інгулець» на своєму полі прийматиме лідера Першої ліги – ФК «Іллічівець», а наступного дня, в неділю, «Інгулець-2» в Маріуполі зіграє з другою командою приазовців – «Іллічівець-2». І якщо за результат у Маріуполі особливої тривоги ми, мабуть, не відчуємо, то поєдинок в Петровому для нас може стати до певної міри визначальним: чи залишимося ми під час зимової перерви поза зоною вильоту, чи знову опустимося на місця, які, в подальшому, змусять нас попрощатися з Першою лігою. Говоритимемо відверто – сьогоднішній «Іллічівець» за класом явно вищий за «Інгулець». Тож, аби не програти гостям на власному полі, нам доведеться «стрибнути вище голови», тобто компенсувати відставання у класі неймовірною самовіддачею, справді спортивним характером і жорсткою дисципліною на полі. Чи знайдуться у нас в найвідповідальніший момент такі якості – побачимо вже невдовзі, чекати ж бо залишилося зовсім небагато.

Володимир Кіфенко.

Чемпіонат першої ліги 

Турнiрне становище команд
на 14 листопада 2016 року

Чемпіонат другої ліги

Турнiрне становище команд на 14 листопада 2016 року