Позитивний результат під акомпанемент зливи

Звіт про виступи обох наших команд у 18 турі першості України, відповідно, у Першій та Другій лігах, хотілося б почати з того, що безпосередньо до самої гри має лише непрямий, але, водночас, дуже відчутний стосунок.
От цікаво, за яким принципом складається календар змагань? І чому б в ньому не передбачити можливості перенесення матчів на якісь резервні дні, якщо трапляється таке, що ми спостерігали цієї середи? Та й взагалі, чому б упорядникам календаря, при його складанні, не залучити до співпраці синоптиків? Зараз веду мову про те, що чомусь найбільш щільний графік ігор, фактично, три матчі упродовж одного тижня, припав саме на найбільш дощовий листопадовий тиждень, тоді, як, наприклад, попередньої середи погода для проведення матчів була куди більш сприятливішою.

Звичайно, у більшості з нас, уболівальників старшого покоління, добре живі ще в пам’яті слова незабутнього коментатора Миколи Озерова: «Матч состоится при любой погоде», які вказували на відмінний рівень готовності команд і їх зарядженості на чесну, безкомпромісну боротьбу. Слова, які стали своєрідним символом міцності духу спортсменів. Але давайте подивимось, що ж ми отримали в результаті? По-перше, на стадіони прийшли щонайменше удвічі менше уболівальників, ніж якби ігри проводилися за більш сприятливих погодних умов, та ще й чомусь час початку, практично, усіх ігор в обох лігах – як в Першій, так і Другій, було призначено на 14.00 (це в робочий день, нагадаю), що, очевидно мало б означати, що змагання ці проводяться виключно для пенсіонерів та школярів-прогульників, по-друге – якість спортивної боротьби, безумовно, також знизилася, адже на в’язкому слизькому полі продемонструвати увесь арсенал воло-діння м’ячем чи вибудувати швидку комбінаційну гру було досить проблематично, і насамкінець (і це, здається, найголовніше), практично у всіх містах поля зазнали відчутних пошкоджень, адже спортивна жорстка боротьба на розкислому від вологи газоні неодмінно спричиняє його руйнацію. Таких пошкоджень зазнало навіть і поле нашого «Інгульця», хоча воно справедливо вважається одним з найкращих серед усіх інших полів, де грають команди Першої та Другої ліг. А що сталося, наприклад, з газоном стадіону «Спартак» в Одесі, де свою гру з місцевою «Реал-Фармою» проводив наш «Інгулець-2», чи на стадіоні «Авангард» у Рівному, де «Верес» розгромив «Буковину» з рахунком 5:1, уболівальники можуть побачити, переглянувши згадані матчі в мережі «Інтернет», де вони зберігаються в запису. При цьому порівняйте стан газонів на початку гри і в її кінці. Та розумію, що все це лише емоції, бо наша консервативна футбольна система навряд чи навчиться так оперативно реагувати на виклики природного характеру.
І все ж приємно, що звітний тур позначений емоціями не лише такого порядку, а, головним чином, усе ж радісними і обнадійливими. Радісними тому, що, як ми й прогнозували в попередньому номері, практично усі наші конкуренти в боротьбі за виживання у Першій лізі в звітному турі не обійшлися без очкових втрат. Ми ж, нарешті, скористалися сприятливими для нас обставинами і таки «видряпали» три очки у в’язкої і непоступливої «Полтави». Хоча, як на мій суб’єктивний погляд, навіть попередні наші опоненти – «Арсенал-Київ» виглядали більш потужною і злагодженою командою. Однак «Полтава» належить, очевидно, до тих команд, про які говорять: «Самі не грають, але й іншим не дають». Та ще й згадані вище погодні умови… Тож кількість гострих епізодів біля обох воріт можна перерахувати на пальцях однієї руки. В першому таймі запам’ятався хіба що дальній постріл нашого півзахисника Ігоря Буки, який, помітивши, що воротар гостей трохи вийшов уперед, несподівано потужно пробив по воротах метрів з двадцяти. Якби м’яч влучив у сітку, це був би справжній шедевр, але, на жаль, він перелетів не лише через голкіпера, але й через поперечку воріт, ледь не ковзнувши по ній, та зачепив сітку вже згори. Сталося це на десятій хвилині гри. Інших особливо гострих епі-зодів ні біля одних, ні біля інших воріт до кінця першого тайму вже не було. По перерві трохи неприємно здивувала різка зміна в манері суддівства головного арбітра матчу Дмитра Шурмана.
Якщо в першому таймі до його дій особливих зауважень не було, то в другому пильність і принциповість арбітра стали відверто однобокими. Майже три чверті усіх свистків супроводжувалися помахом руки в бік воріт «Інгульця». Так само й жовті картки чомусь щедро роздавалися лише нашим гравцям, хоча дії наших футболістів абсолютно не були більш грубими, ніж це дозволяли собі гості. Ось, приміром, епізод з жовтою карткою Ніки Сітчінави, про який можу судити з певністю, адже перебував, практично, поряд з місцем, де це відбулося: наш гравець вибіг на перехоплення передачі і, опинившись першим на м’ячі, в підкаті вибив його за межі поля. Але з огляду на те, що поле було мокрим, по інерції ще просунувся кілька метрів по газону, де зіштовхнувся з гравцем «Полтави». Той впав (замість того, щоб відійти в бік чи перескочити, як це робиться, зазвичай, в подібних випадках), і почав вдавати «неймовірні страждання». Тут же поруч з’явився арбітр і показав жовту картку Сітчінаві. Питається: за що? За те, що за мокрої погоди рівень тертя значно подовжує відстань, яку об’єкт долає внаслідок наявності кінетичної енергії? Тоді нехай арбітр занесе в протокол матчу попередження Ньютону, Гарді чи хто там ще до-сліджував відповідний розділ фізики.
Щоправда, до дій Сітчінави в уболівальників і, напевне, у тренерського штабу також було достатньо претензій. Мається на увазі не згаданий щойно епізод, а загальна манера гри, за якої гравець помітно зловживав індивідуальними діями, через що втрачав м’яч і зірвав кілька доволі перспективних атак. І все ж, очевидно, він повною мірою реабілітувався в середині другого тайму, адже став автором єдиного в цьому матчі, а отже вирішального голу у ворота гостей. Сталося це на 68-й хвилині матчу, коли наш гравець отримавши зручну передачу на правому фланзі, майже поруч зі штрафним майданчиком, сильно й потужно пробив у дальній від голкіпера кут воріт. Отже чергова перемога «Інгульця» з рахунком 1:0, яка дозволила нам вперше у цьому сезоні піднятися на 13-ту сходинку турнірної таблиці. Втім, заспокоюватися на досягнутому, звичайно, ще зарано, адже, враховуючи щільність, з якою команди йдуть у нижній частині турнірної таблиці, будь-яка чергова невдача знову може відкинути нас до зони вильоту. Дуже цього б не хотілося. Водночас – в осінньому циклі чемпіонату на нашу команду чекають два останні, можливо, й найскладніші поєдинки: виїзд до Києва, де мусимо якимось чином реабілітуватися в матчі з тамтешнім «Оболонь-Бровар» за прикру домашню поразку в першому колі, ну і заключний домашній матч осіннього циклу з лідером чемпіонату – маріупольським «Іллічівцем». Звичайно, омріяним результатом цих поєдинків вважалися б жадані шість очок, які б перед зимовою перервою нам абсолютно не були б зайвими. Втім, гарним підсумком могли б бути і чотири очки, з огляду на силу суперників. Та навіть два, очевидно, не змусять усіх нас впадати у розпач. От лише як їх вибороти? Хочеться вірити, що відповідь на це питання знайде Сергій Лавриненко, а ми усі щиро йому цього бажаємо.
І кілька слів про виїзний виступ «Інгульця-2». Як згадувалися вище, свій поєдинок 18 туру наша команда провела в Одесі. Провела достойно, вела в рахунку, але, на жаль, втримати переможний рахунок не змогла. Втім дорікнути нашим хлопцям не маємо права, адже їх суперниками цього дня були не лише досить майстровиті і бойові гравці «Реал-Фарми», а й неймовірно складні погодні умови. Тож отримане очко (матч завершився з рахунком 1:1) маємо швидше занести собі в актив, аніж в пасив. Яскравої і результативної гри чекаємо від них уже цієї неділі, сподіваючись на успішний підсумок гри з новокаховською «Енергією».

Володимир Кіфенко.

На знімку: ось в таких умовах «Інгулець-2» змагався з «Реал-Фармою».
Фото з офіційного сайту ФК «Реал-Фарма».

Чемпіонат першої ліги 

Турнiрне становище команд
на 9 листопада 2016 року

Чемпіонат другої ліги

Турнiрне становище команд на 9 листопада 2016 року