Відгук на статтю В.Кречетової «Пам’ятники – моральні символи нації», вміщену у «Трудовій славі» № 70, за 14 вересня 2016 р.
Починаючи читати статтю Вікторії Кречетової, сприймав хід її думок і погоджувався, що правильно було б встановити пам’ятник П.Калнишевському, і вірно підкреслено словами Яра Славутича. Але, як говориться, додали у бочку меду ложку дьогтю. Пані Кречетова згадала знову про Ле-ніна. Можливо, й різким для деяких людей був «Ленінопад» в нашій Україні, але цього й слід було очікувати, якщо у Львові ще 25 років тому демонтували пам’ятники пролетарських лідерів і вождиків та скинули тавро неприжитого в їхнім краї «совєцкого» громадянина, то на іншій території України цей процес відчасти розпочався з останніх подихів царювання Януковича.
Повертаючись до статті пані Кречетової, хочу сказати наступне: не бачив і не знаходив я в Німеччині та довколишніх державах пам’ятника лідеру НСРП Адольфу Гітлеру, хоча його внесок у розбудову Німеччини після поразки у Першій Світовій війні був досить вагомим. Нацизм, як породження зла, було викорінено.

Але продовжував жити вічний комунізм. Переглядаючи стару відеохроніку, досить часто чув такі слова: «Де серп і молот, там смерть і голод», слова, які не потребують коментарів.
А пам’ятники, як знак поваги, повинні закарбовувати імена справжніх героїв, вірних синів України. Хіба за всю історію Радянського Союзу не знайшлося гідних осіб, щоб замість Леніна був пам’ятник іншому діячеві? Наприклад, за свідченнями Леоніда Куценка, знаного літературознавця, в Петровому бував свого часу видатний педагог, письменник Борис Дмитрович Грінченко. Теж особистість непересічна, та й ми, як вчителі, висловлюємо йому велику шану.
Що хотів ще відзначити: Перемогу в Другій світовій війні виграла не держава, заснована Леніним, а людський ресурс. Втрати українського населення наближаються до цифри у 30 млн. осіб. А загальні втрати Німеччини – 6 млн. осіб. То хто ж виграв?..
Також з рахунків не варто скидати й країни Антигітлерівської коаліції, які ще з 1941 року постачали нам зброю, танки, боєприпаси за програмою «ленд –лізу». Війна була виграна, а чи виграли ми? Відбудували ми господарство при Хрущову, а чи зажили, як хотіли? І нарешті перебудова, гласність, перші демократичні вибори. Та, напевно, не всі перебудувались?..
Хтось скаже, що я молодий, в ті часи не жив. А я й не жалкую, що народився у вільній Україні, хай і небагатій, але рідній. Сьогодні: що хочу - те й читаю, з ким хочу - розмовляю, і що велить серце - те й роблю.

Юрій Кулибаба, молодий вчитель. с. Новий Стародуб