У народі кажуть, що немає більшого щастя, ніж відчувати, що людина любить тебе і радіє твоїй присутності. Такими людьми, безперечно, є батьки, родичі, добрі друзі і знайомі.
Для нас такою людиною був наш дідусь – ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ БУЛАХ. Говоримо в минулому часі, бо 1 жовтня 2015р., він відійшов за вічну межу, і ми тепер живемо без нього.
Для нас він був най-кращим дідусем: сильним, мужнім, сміливим, розумним, добрим, надійним.
Був учителем, директором школи. Майстерно грав на гармошці, вміло співав, вправно їздив на мотоциклі. Сильними чоловічими руками виконував будь-яку роботу: косив сіно, город копав, хату будував. Дідусь завжди з’являвся на порозі своєї хати з посмішкою, яка усім нам так подобалась, і обіймав нас усіх.
Весело розповідав про які-небудь події, що траплялися з ним по дорозі. А ми слухали, затамувавши подих. Коли ми були маленькими, дідусь часто приносив подарунки, нібито передані нам зайчиком чи білочкою. Дуже довго ми вірили, що так і є. Адже наш дідусь ніколи не забував вручити нам подарунки від себе також.
Часто згадуємо, як він нас катав на мотоциклі. Звук його «макаки» ми легко відрізняли серед іншого транспорту. Вибігали з двору йому назустріч. Дідусь нас саджав поперед себе, і ми з гордістю і радістю їхали з ним по вулиці на диво сусідам і перехожим.
Любили ми з дідусем пасти череду. Скільки цікавого про домашніх тварин він нам розповідав! Був дуже спостережливим і нас навчав цьому.
Дідусь дуже хотів, щоб ми вміли грати, як він, на гармошці. Намагався нас навчити, але нам було не до того. А зараз дуже про це шкодуємо.
Він все життя сам трудився, навчив трудитись своїх двох доньок і трьох онучок.
А ще згадуємо, як він з нами вчив уроки: вивчали вірші, розв’язували задачі, проводили досліди. Дідусь вболівав за нас під час вступу до вузів, радів, коли ми отримали дипломи і знайшли собі роботу.
Наш дідусь у найскрутніші моменти, хвилини тривоги, радості і смутку завжди був поруч з нами, допомагав словом і ділом або просто своєю присутністю. Завжди будемо пам’ятати великі теплі ласкаві долоні чуйної великодушної доброї людини з відкритою душею і щирим серцем, всепрощаючої і відданої, котра завжди давала мудрі поради, вчила жити в такому непростому світі.
Вогник любові до дідуся ніколи не згасне в наших серцях, бо він для нас був і залишається мудрим наставником і вчителем.
Ольга Павленко, Ірина Челебій, Оксана Ваніна (м. Кривий Ріг, м. Полтава, м. Дніпро)
