Петрівчани відзначили чергову річницю від Дня Великої Перемоги
Безумовно, головною подією тижня, що минув, стало відзначення свята Великої Перемоги. Цьогорічна 71-ша річниця, хоч і не є «круглою», ювілейною датою, однак була не менше, а, можливо, певною мірою, навіть більш хвилюючою, аніж усі попередні, адже, по-перше, вже зовсім мало залишилося серед живих безпосередніх учасників подій далекого 1945 року, скажімо, в Петровому таких на сьогодні налічується лише четверо - Михайло Васильович Виноград, Павло Якович Стрілець, Іван Павлович Заудальський та Іван Родіонович Донченко. Та й то - останній через стан здоров’я особисто не зміг взяти участь у святкуванні. А по-друге – якщо раніше про жахіття війни ми знали лише з книжок, кінофільмів та спогадів очевидців, то зараз про те, що таке війна, як не гірко про це говорити, вже багато хто з нас дізнався не з чуток, а особисто на собі відчувши, як це гірко - передчасно ховати рідних і близьких, яка трагедія, коли на вулицях наших міст і сіл стали з’являтися молоді, донедавна ще у розквіті сил і здоров’я, а нині – скалічені хлопці, які могли б і мали б принести чимало користі власній країні, своїм родинам, але тепер уже сама держава зобов’язана узяти їх під свою опіку, як своїх вірних синів, що втратили колишню міць, в скрутну хвилину ставши на її захист.
А ще за останні роки багато хто з нас зрозумів, що фашизм – це поняття дещо ширше, аніж те, що до цього мало якесь чітко визначене місце у нашій уяві. Виявляється, що цю ідеологію здатні прекрасно перейняти й нащадки тих, хто свого часу боровся з фашизмом, а символом, що відображає прагнення до світового панування, може бути не обов’язково лише орел, що тримає в своїх пазурах свастику, а й його двоголовий родич-мутант, загорнутий у смугасту стрічку, яка ще донедавна вважалася символом військової доблесті, мужності і благородства, але яку останнім часом пігмеї від політики своїми вчинками і діями перетворили на ознаку підлості, підступності і зради.
Та все ж, як би хтось не намагався трактувати на свою користь історичні події, заявляючи, наприклад, що «війна була б виграна й без українців», пам’ять народу приспати неможливо: ми ніколи не забудемо, що втрати України і українців у Другій світовій війні були найбільшими – від 5 до 7 мільйонів загиблих, тобто майже 45% загальних втрат колишнього СРСР. У війні загинув кожний п’ятий українець. Подекуди з лиця землі було стерто цілі вулиці і села. Тож і не дивно, що ця трагедія закарбувалася в свідомості кожного із нас як особистий біль, особиста біда, що стала об’єднаною бідою усієї нації. І в цьому ми вкотре переконалися минулого понеділка, адже знову на вулиці сіл і селищ Петрівщини, аби пом’янути пам’ять полеглих, вийшло стільки мешканців району, скільки, здається, не збирають усі інші свята, навіть разом узяті.
Вже традиційно програма урочистостей до Дня Перемоги розпочалася зі святкової ходи: колони вишикувалися біля будівлі районного Будинку культури, поруч зі стелою пам’яті – Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави. В її складі – представники підприємств, установ та організацій райцентру, представники районної та селищної влади, усі інші небайдужі петрівчани, для кого День Перемоги – це не просто свято, це День вшанування пам’яті мільйонів наших земляків, яких забрала війна, і без яких сьогоднішня наша країна виглядає дещо інакше – осиротілою і збіднілою. На найпочеснішому місці в колоні – Солдати Перемоги, уже впродовж понад десятиліття вони пересуваються на автівках – вік таки дається взнаки, і зараз кількасот символічних метрів для них уже можуть здатися такими ж складними, як колись сотні пройдених кілометрів до Берліна. Дуже органічно до основної колони влилися ще одна – барвиста і розмаїта, сформована з учнівських юнацьких та дитячих колективів. Як завжди впродовж останніх років на її чолі загін вправних барабанщиць, сама ж колона прикрашена кольорами національного прапора та стилізованими червоними маками, що віднедавна в Україні вважаються символом Дня пам’яті і примирення та Великої Перемоги над нацизмом. А ще цьогорічну святкову колону відрізняла велика кількість фотопортретів воїнів-визволителів, яким не судилося дожити до дня сьогоднішнього. Таким чином не лише школярі, а й доволі значна частина дорослих петрівчан відгукнулися на заклик районного парламенту дітей взяти участь в акції «Ми пам’ятаємо їхні імена…», приуроченій спеціально до цієї дати.
На урочистому мітингу, який також уже традиційно відбувся біля меморіального комплексу пам’яті загиблих визволителів Петрівщини, з вітальним словом до земляків звернулися голова райдержадміністрації Сергій Завалій, голова районної ради Тамара Сакара, Петрівський селищний голова Світлана Тилик, військовий комісар районного військового комісаріату Олександр Братченко, голова районної ветеранської організації Олег Гіюк, благочинний Петрівського району протоієрей Свято-Покровської церкви Дмитро Городецький і десятикласниця Петрівського НВК Надія Корнієнко. Практично усі виступи були доволі лаконічними, але, водночас, зворушливими, хвилюючими і проникливими. Часом промовцям, здавалося, доводилося робити зусилля над собою, аби стримати сльози, що мимоволі набігали на очі.
А далі пам’ять полеглих в боях, а також померлих від ран та тих, хто покинув цей світ, не витримавши нагромадження прожитих літ, вшанували хвилиною мовчання. На їх честь у виконанні солістки районного Будинку культури Катерини Карабилової пролунала після «Перемога». Вінцем урочистої частини свята стало покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам та до меморіальних плит з їх іменами, після чого святкування перемістилося до парку відпочинку та на спортивні майданчики. Зокрема, на сцені, обладнаній в парку на місці колишнього літнього танцмайданчика, петрівчан радували своєю майстерністю працівники районного Будинку культури, підсилені вокальним потенціалом начальника відділу освіти райдержадміністрації Григорія Москальця. Паралельно на волейбольному майданчику та на футбольному майданчику зі штучним покриттям прихильники здорового способу життя визначали найсильніші команди, решта ж петрівчан з задоволенням частувалася смачною солдатською кашею (про неї заздалегідь подбали працівники ра-йонної ради та райдержадміністрації, котрі, як виявилося, можуть бути не лише занудними чиновниками, але й доволі вправними кулінарами), тут же, в парку, смажилися апетитні шашлики, піднімалися тости «За Перемогу!», зустрічалися і охоче спілкувалися одне з одним давні знайомі, друзі, однокласники. Словом, усе було так, як і має бути на святі, яке для кожного з нас залишається найвагомішим, найзначимішим і найшанованішим.
Володимир Кіфенко.
На знімках: почесна варта школярів біля стели пам’яті земляків - Героїв Радянського Союзу – Степана Булди, Олексія Галугана, Василя Дригіна, Григорія Онищенка, Семена Погорілого, Платона Ткаченка, Федосія Щура та повних кавалерів ордена Слави - Олексія Ковпака і Віктора Косолапова; колону Петрівського НВК очолює загін юних барабанщиць; з вітальним словом до петрівчан звертається голова районної ветеранської організації Олег Гіюк; славні Солдати Перемоги – Михайло Васильович Виноград, Павло Якович Стрілець та Іван Павлович Заудальський; з фотопортретів, що їх тримають в руках зовсім юні петрівчани, з тривогою і надією дивляться на нас ті, хто відвойовував мир на нашій рідній землі, і який нам, на жаль, не вдалося зберегти.
