Смерть людини — це завжди тяжка втрата. Коли вона покидає цей світ, залишає частинку себе в нашій пам’яті  і стає мірилом усіх  справ та вчинків.

9 лютого на 89 році життя перестало битися серце шанованої у Петрівському районі людини - Шаповалова Федора Єлисейовича. Порядний, доброзичливий, чуйний батько та чоловік, вимогливий керівник. Його життя було яскравим прикладом чесності, мудрості, працелюбності.

Увесь трудовий шлях Федір Єлисейович пройшов освітянською нивою.

У 1959 році вперше переступив поріг Балахівської школи в статусі її директора. Хвилювало питання: як зробити діяльність колективу майстернею мудрості, працелюбності, гуманності. Скільки зусиль доклав Федір Єлисейович, щоб школа виділялася серед інших. Він ніколи не пасував перед труднощами, був щирим та небайдужим, чим заслужив глибоку повагу та авторитет серед колег, однодумців та тих, хто був поруч. Уроки історії, які він викладав, були цікавими та змістовними. Любив школу, дітей, і вони йому відповідали взаємністю. Учні із вдячністю згадують ерудованого, тактовного, доброго, красивого директора.

У всьому допомагала і підтримувала Федора Єлисейовича його любляча дружина –Зоя Іванівна Шаповалова, учитель математики, досвідчений педагог. Вона стала його надійною опорою. Разом виховали прекрасного сина, мають двох онуків і двох правнуків.

Із життя пішла людина, яка завжди творила добро та була надійним другом, товаришем, однодумцем. Федір Єлисейович ніколи не впадав у відчай, запалював серця оточуючих оптимізмом та вірою, об’єднував своєю невтомною енергією.

Важко знайти слова, які могли б зменшити біль тих, хто втратив близьку і дорогу людину. У цей скорботний час ми всією душею поділяємо з вами,  Зоє Іванівно, всю глибину непоправної втрати. Бережіть себе та йдіть далі дорогою долі, адже Вам є для кого жити.

Нехай же пухом буде земля Федору Єлисейовичу, а світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.

Друзі, знайомі, кума, колеги Балахівської ЗОШ.