Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджене у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.

Мова функціонує і розвивається тільки в людському суспільстві. Це найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.

Мова кожного народу -

Неповторна і - своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову.

Колосисту - на віки -

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, —

Бо ж єдина — так, як мати, —

Мова в кожного із нас!

Сьогодні у світі існує близько 6000 мов. На жаль, майже половина з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови.

За весь час свого існування українська мова теж зазнавала злетів і падінь. Сьогодні, згідно Статті 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.

Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою. Шануйте і любіть рідну мову, піклуйтеся про неї, захищайте, розкривайте для себе її велич й могутню силу. Збережіть її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь!

«Красо моя! В тобі і мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у лиху годину, і переможний гук лицарів у днину побідню, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого...» (СергійПлачинда).

«Мова - то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги», - ці мудрі слова великого педагога Василя Сухомлинського зрозумілі і близькі кожному українцю, кожному патріотуУкраїни. Адже, як говорить вчений: „Любовдо Батьківщини неможлива без любові до рідного слова”. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим іменем своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду без племені. Саме це мав на увазі і поет Юрій Гаврилюк у вірші „Мово наша».

Мово наша

Батьків і дідів наших,

Молитво наша

До рідної землі.

Ти як мати рідна

До сну нас колихала,

Учила нас жити -

Якими бути нам людьми.

Отже, в мові рівень нашої свідомості. Поки живе мова - житиме і народ як національність, міцнітиме наша Українська держава. Пам’ятаймо застереження відомого  классика Панаса Мирного: «Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей». Його думку продовжуєВолодимир Сосюра

О мово рідна! Їй гаряче

Віддав я серце недарма.

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема.

Любов і повага до мови, якою розмовляєш, - це передусім, шанування себе, виявлення поваги до народу, його історії, культури. Адже  мова - нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину.

Вона не тільки вистояла, зберігши свою неповторність і притаманні їй особливості, коріння яких сягають глибокої давнини, а й одержала в демократичному світі визнання за свою красу.

У 1934 р.на конкурсі в Парижі вона булла визнана, поряд з французькою  і перською, як найкраща, наймилозвучніша, найбагатша мова світу.

„Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводжується визнання української мови, і, зрештою, всі ці епітети слушні», - писав Олесь Гончар.

Українська письменниця Любов Забашта пише так:

Прийняла я дарунок від нені -

то мова,

Тому скарбу ніколи не скласти ціни,

Моє серце вона осява барвінково,

Будьте вдячні матусі, і дочки й сини!

Будьте вдячні народу, бережіть

теє слово,

Що гранилось віками у битвах,

в трудах,

Воно визріло вже і співа колисково -

Синя птиця народу -

на буйних вітрах.

Так, воно гранилось віками. Кожне слово має свою неповторну долю. Воно народжується, набуває певного змісту, форми й стилістичного забарвлення, потім не раз змінює їх, входить у літературну мову, виходить з літературного вжитку, або й поринає в небуття.

Слову і мові наш народ завжди надавав великої ваги:

«Ласкавими словами й гадюк чарують», - каже одна українська приказка, а друга додає: «Слово не стріла, а глибше ранить», «Гостре словечко коле сердечко», «Сказаного й сокирою не вирубиш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом», – запевняє народна мудрість.

Загальновідомо, що українську літературну мову започаткував Іван Котляревський, а основоположником став Тарас Шевченко.

Високої мовної довершеності досягає, як правило, та людина, яка багато працює над оволодінням мовою. Мова людини - це своєрідний лакмусовий папірець, який виявляє рівень її загальної культури, освіченості, внутрішньої інтелігентності.

У вірші „Мова» ОлександрПідсуха образно показав багату синоніміку нашої мови.

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як!

Є в ній ліс - лісок - лісочок, пуща,

гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс.

Є ще й байрак!

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки»,

можна і «звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга,

заметіль...

Висока культура нашого мовлення передбачає не тільки правильне, а й майстерне використання мовних засобів. Невтомний працівник на мовній ниві Максим Рильський писав:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля;

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Необхідно розвивати в собі мовне чуття, щоб уміти вибрати з кількох можливих варіантів найбільш точний, стилістично доречний і виразний, який найбільше б надавався для конкретної ситуації спілкування. Потрібно дбати про чистоту своєї мови, уникати невиправданих іншомовних запозичень.

Вона одна у нас така -

Як вірна шабля уСірка

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука...

І серця, і небес дістане.

Не одцурайтеся моєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні зимові,

Ні в дні підступно мовчазні.

Коли стоїш на крутизні...

Не одцурайсь, мій сину, мови -

У тебе іншої нема.

Ти – плоть і дух – одне-єдине,

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа,

Без мови в світі нас – нема.

Т. Шевченко

Підготували учні 10 –А класу Петрівського НВК

Класний керівник - Литовченко Ольга Володимирівна