Мешкає у моєму рідному селі жінка, перед якою я низько голову схиляю. Її ім’я Євгенія Юхимівна Ліщина, моя вчителька, світлий вогник у моєму повоєнному дитинстві. Нещодавно їй виповнилося 90 років. А для мене вона лишається молодою, вродливою вчителькою, яка відкривала нам шляхи у життя.

Дитинства у моїх однолітків не було, його забрала війна. До школи ми пішли пізно, тому до випускного 7 класу нам вже було по 16 років. Але як же нам хотілося навчатися! Ми ловили кожне слово вчителя, слухали його цікаві розповіді.

Як зараз пам’ятаю:

« Я вам пишу,
Чего же боле?
Что я могу ещё сказать?»

Зі змістовними коментарями Євгенії Юхимівни ми доторкалися до шедеврів світової класики, зокрема Олександра Пушкіна. А ось її колега Галина Єлисеївна (нехай буде їй земля пухом) так переконливо, так красиво знайомила нас з творами Тараса Шевченка, що іноді здавалося, ніби отой соловейко, котрий «в темнім гаї сонце зустрічає», раптом залетів до нашої класної кімнати. Ось таким, шановна Євгеніє Юхимівно, здавався нам світ, який Ви розкривали перед нами.

Скромна зачіска, простенька сукня - такою Ви щодня з’являлися перед нами. А для нас Ви були богинею, ми обожнювали Вас. Нам здавалося, що навіть ґудзики на вашій сукні були не простими, а золотими.

Так, роки ідуть, роки минають... А так хочеться від імені інших доньок запитати у природи словами пісні:
 «Ой, чого калина віти похилила,
Чи багато квіту, чи важка роса?
Ой, чого ж так рано мама
посивіла,
А була ж у неї золота коса».

Дорога наша вчителько, Ви засіяли на освітянський ниві добре зерно і отримали добрий врожай. Ми, діти війни, випускники 1949 року, пішли по життю впевнено, стали гідними громадянами своєї країни. Майже всі отримали вищу освіту, сумлінно трудилися. І це все дякуючи Вам, шановна Євгеніє Юхимівно. Низький уклін Вам за це. Нехай здоровиться Вам, і нехай Вас Бог береже!

З глибокою повагою до Вас - ваша старанна учениця Ліда Рева - Л.Зуєнко, ветеран освіти, с. Ганнівка